Учень не хоче вчитися: мотивація
Чи можуть альтернативні методи оцінювання навчальних досягнень учнів стати панацеєю?
За результатами досліджень становлення всесвітньо відомих піаністів, юристів, неврологів, плавців, гросмейстерів та скульпторів виявлено, що лише деяких зі 120-ти досліджуваних вчителі оцінювали як дітей-продіджи, талановитих учнів із високим IQ. Решта ж працювала день у день, принаймні десять років, щоб досягнути вершини у своїй галузі.
Професор психології Анжела Дакворт стверджує, що характеристикою, яка об’єднувала всіх досліджуваних був не талант, а твердість характеру. Більше того, талант часто з цією рисою не пов’язаний або навіть обернено дотичний.
⇒ Оцінювання учнів з особливими освітніми потребами
⇒ Оцінювання навчальних досягнень першокласників НУШ
Альтернативні методи оцінювання навчальних досягнень учнів
Твердість характеру — це запал і наполегливість у досягненні довгострокових цілей, а також стійкість слідувати своєму внутрішньому поклику та працювати вкрай витривало задля втілення бажаного майбутнього у реальність.
Як правильно реагувати на оцінки дитини: шість ефективних порад.
Одним із найдієвіших методів розвитку твердості характеру вважають так зване мислення росту, яке запропонувала у Стенфорді професор Керол Двек. Як і ідея про те, що ми можемо розвивати здібності нашого мозку до навчання та вирішення проблем, мислення росту зорієнтоване на прогресію розвитку. Згідно з цією теорією талант має значення, проте зусилля вартує вдвічі більше.
♥ Навчальна мотивація учнів початкових класів
Талановиті діти вчать матеріал швидше та легше. Але чи достатньо одного таланту, щоб сфокусовано доводити до завершення плани та примножувати здобутки не лише в школі, але й у житті загалом? За результатами досліджень, твердість характеру часто не пов’язана або навіть обернено пропорційна вимірам IQ.
Як показують знахідки Анжели Дакворт, досягнення = час + зусилля, тому що зусилля перетворюють здібності у навичку.
Навіть будучи обізнаними з цими даними, нереалістично уявляти, щоб батьки прийшли додому і стали вимагати від своєї дитини наполегливо працювати по 5-7 год. на добу.
Енергії та драйву дитині надає інтерес |
|
Інтерес — досить егоїстична категорія, тому другим ключовим чинником у мотивації учнів є важливість |
|
Здатність обмірковано практикувати вберігає учнів від поступок перед першими перешкодами |
|
Вирішальним чинником підтримання зусиль дитини є еластичність (чи надія) |
|
Оточуйте дитину можливостями для зростання
Нейронаукою утверджено тезу про те, що ми бачимо певну мисленнєву карту світу, а не сам світ. Світ постає перед нами відсортованим та «упакованим», значно збагаченим:
- категоріями культури, в якій ми живемо
- результатами навчання
- значеннями, які формуємо на основі унікальної подорожі життям.
У ньютонівську еру люди бачили прямі лінії та вектори сил, у всесвіті ж Ейнштейна ми помічаємо вигнутий простір-час і закони теорії відносності. Це не означає, що ньютонівський погляд вже недопустимий, проте він діє в певних рамках. Таким чином, кожна нова перспектива надає нам можливість «побачити» те, що було приховане від погляду.
Проілюструймо ідею мисленнєвого конструкту за допомогою пазла з дев’ятьма точками.
Задача напрочуд проста: поєднайте дев’ять точок чотирма прямими лініями, не відриваючи ручки від паперу.
Цей пазл зображує універсальний феномен людської свідомості — необхідність сортувати дані в категорії, щоб сприйняти їх.
Рамки, які штучно створює наша свідомість, визначають та обмежують те, що ми сприймаємо як можливе. Мозок малює умовну двомірну просторову рамку, що веде до хибного припущення, ніби лінії мають не виходити поза межі точок. Проте в таких рамках виконати завдання неможливо.
Так само межі нашого сприйняття мають бути розширені поза невидимий квадрат, якого у дійсності не існує.
Дитина, яка зростає в умовах змагання, оцінювання та порівняння, потребує нових ліній поза межами рамок.
Сутність дитини — радість, і радістю вона є сама.
Дитина має радіти навчанню, відчуваючи значимість власних внесків у перетворення дійсності, — на противагу стражданню від того, що її оцінюють за шкалою досягнень.
Альтернативні методи оцінювання задля розвитку креативності
Мікеланджело часто цитують за висловлювання, згідно з якими справа скульптора — звільнити з глиби мармуру статую, яка в ній уже закладена.
Застосовуючи цей концепт до навчання, вся енергія вчителя має бути направлена на вивільнення здібностей, майстерності та самовираження дитини. Така взаємодія може фундуватися лише на умовах взаємин: педагог вільно висловлює власні думки та почуття, одночасно підтримуючи самовитворення учнів.
Альтернативна методика оцінювання може бути передумовою розвитку креативності.
Ще ні
У Чикаґо існувала школа, в якій випускники мали скласти певну кількість предметів, щоб отримати диплом. Якщо вони не складали іспит, то отримували оцінку — «ще ні».
На противагу «тиранії теперішнього», в якій провал — це трагедія, що розцентровує становище дитини і спрямовує її в нікуди, бал «ще ні» пропонує учбову криву, яка надає дитині шлях у майбутнє.
Отже, міст до досягнень слід будувати:
- заохочуючи процес навчання
- трансформуючи значення зусиль і складнощів.
Психологічні розвідки доводять, що учні відчувають більше розчарування не тоді, коли фактично не досягнули бажаного, а радше коли не були побачені, не мали можливості у певному оточенні показати, ким вони насправді є.
Ставлю “відмінно”
Створити сприятливі умови для самореалізації студентів має також методика «ставлю “відмінно”». Диригент Бенджамін Цандер і соціальний психолог Розамунд Цандер розвинули її, щоби допомогти учням актуалізувати одну зі своїх нескінченних латентних можливостей.
Маючи 30-річний досвід викладання, автори методу констатували, що на початку кожного навчального року стикаються з однією й тою самою проблемою у кожному новому класі — хронічним тривожним станом щодо оцінювання успішності, за якого учні втрачають наснагу ризикувати у власних саморепрезентаціях та мають єдину ціль — отримати «відмінно» наступного разу.
За стандартної схеми вчитель ставить ультиматум: виконуй завдання єдино правильним шляхом — моїм. Натомість подолання арени змагання, «виживання» та пошуку статусу забезпечить умови, за яких учні вивільнять потенціал, необхідний для отримання оцінки «відмінно».
Щоб зняти напругу в очікуванні помилки та сконструювати ситуацію, за якої оцінювання вже у минулому, викладачі перетворюють засіб вимірювання в інструмент вивільнення в учнях простору можливості. У класі налагоджується діалог та вдала інтеграція кожного з учнів у спільне поле розвитку. Роль учителя при цьому подібна до ролі диригента, який не промовляє жодного звуку, і дійсна влада походить від здатності наділити силою інших.
Діти поміщують себе в удавану ситуацію майбутнього так, ніби всі самоперевершення вже досягнуті та нові осягнення здобуті. Виключаються фрази «Я сподіваюся», «Я маю намір» чи «Я буду», бо ж у такому листі допускається лише минулий час. Проте вчитель уточнює, що найбільше його цікавить особистість, якою учень стане, відношення, почуття, світогляд, яких учень досягне на шляху до становлення тим, ким він мріє бути.
Така екстраординарна метода породжує глибокі взаємини довіри між вчителем та учнем, і навіть більше, — вона вчить учня довіряти самому собі. Дитина:
- починає насолоджуватися власними помилками, тому що помилки сприяють навчанню
- вчиться вірити собі, оскільки має сміливість протестувати власні страхи
- прояснює причину, чому вивчає той чи той предмет.
Отож студент змінює перспективу бачення себе з проекції в очах інших людей на особистість, яка вірить у себе та стає архітектором власної долі. Обираючи майбутню професію, учень конвертує бажання збагачення інших людей у власний репертуар.
Перетлумачення процесу навчання як розкриття можливостей для реалізації потенціалу має наслідком повну присутність учнів у конкретному моменті навчання. Співпраця вчителя та учня перетворюється на взаємини, за яких ми розповідаємо «нашу історію», а «інший» трансформується в «одного-з-нас».
Дитина, задіяна у процес віднаходження власного внутрішнього голосу, вивільнює креативність, почуває самоприйняття та гармонію. Така рамка навколо того самого кола обставин розкриває перспективу для універсального бажання людини здійснити унікальний внесок у життя інших.
