головний редактор порталу «Педрада» Цифрового видавництва Експертус, кандидат педагогічних наук, Київ
У чому полягає підготовка дитини до першого класу та що означає поняття готовності дитини до школи? Розглянемо багатовимірність поняття наступності та характеристики дитини, що стосуються її дошкільної зрілості
Підготовка до першого класу як питання наступності
Підготовка дитини до першого класу має стосунок до питання наступності між дошкільною та початковою ланками освіти. Пропонуємо візуалізацію поняття «наступність між дошкільною та початковою освітою» за допомогою інтелектуальної карти:
«Подорож» цією картою розкриває понятійне поле питань наступності між дошкільною та початковою освітою та підготовки дитини до школи. А також спонукає до роздумів — як конкретно це реалізовувати. Окреслені гілки-асоціації стосуються визначення та розуміння суті поняття «наступність між дошкільною та початковою освітою» у контексті:
розвитку особистості дитини: зміна–ріст–розвиток;
очікувань дорослих (батьків, педагогів) і ролі закладів освіти в реалізації цього питання.
Тож розглянемо деякі важливі моменти, які увиразнюють практичні аспекти того, у чому полягає наступність між дитячим садком і школою, а отже, і підготовка дітей до школи.
Концептуальні засади дошкільної та початкової освіти за умов реформування загальної середньої освіти в рамках Концепції Нової української школи мають багато спільного.
Принципи побудови дошкільної та початкової освіти:
гуманізм як прояв поваги до особистості — доброзичливе, турботливе ставлення до дітей без застосування примусу й насилля;
урахування вікових особливостей дітей і досягнень попереднього етапу розвитку;
визнання самоцінності кожного вікового періоду;
орієнтація на індивідуальні схильності, інтереси, темпи розвитку дітей;
створення умов, комфортних для:
розвитку пізнавальних та психічних процесів у дітей, їхньої спрямованості на активність у соціумі
усвідомлення мотивів власної поведінки
позитивної самооцінки
самоповаги та ввічливого ставлення до інших
забезпечення реалізації можливостей і здібностей дитини.
Базовий компонент дошкільної освіти: підготовка до школи
Усі освітні напрями БКДО пов’язані з освітніми галузями, затвердженими Державним стандартом початкової освіти. Базовий компонент дошкільної освіти забезпечує наступність між дошкільною та початковою освітою завдяки узгодженості, спільним для дошкільної та початкової освіти принципам, підходам і цінностям, а саме:
узгодженості та цільовій єдності в розвитку дитини на етапі дошкільної та початкової освіти;
визначенню спільних для дошкільної та початкової освіти принципів, підходів, намірів та адекватних віковим закономірностям дитини провідним видам діяльності, які спрямовують розвиток дитини;
використанню різних форм та методів педагогічної роботи, які відповідають віку дітей;
послідовному збагаченню результатів освіти, які висвітлено у формуванні компетентностей дитини дошкільного та молодшого шкільного віку.
Наступність між дитячим садком і школою полягає у готовності дитини до навчання у школі. Поняття «готовність дитини до навчання» важливіше, ніж «підготовка дитини до школи». Адже коли йдеться про готовність дитини, то ми визнаємо пріоритетною суб’єктність дитини, її індивідуальність та активність.
Найбільше проблем у навчанні першокласників, як показує досвід роботи, спостерігається у двох аспектах:
Щодо мотиваційної готовності, то з року в рік ми спостерігаємо зростання кількості дітей, які не хочуть іти до школи. Цьому є кілька причин. Наприклад, давно відоме й вічно живе батьківське «ось підеш до школи — там побачиш…» і прагнення завантажити свою дитину всіма можливими розвивальними заняттями аж до репетиторства. Інша причина — активне включення дітей у дитячому садку в навчальну діяльність за традиційно шкільним типом. Знайома також нам мотивація певних дій начебто стимулювальним «це потрібно, бо ти підеш до школи…».
Уявімо себе на місці дитини, як вона може міркувати: «Мені кажуть, що потрібно вчитись читати, тому що колись я піду до школи і без цього мене туди не візьмуть (а не тому, що це цікаво й розширює можливості, дає змогу про все дізнаватися самостійно). Проте мені до школи йти ще зовсім не хочеться. Бо для цього ще треба вчити літери, сидіти правильно, чемно піднімати руку й розмовляти лише тоді, коли дозволить вчителька (а це суперечить активній природі дитини-дошкільника). Ні, точно не хочу до школи!».
Натомість дитина шести років за всіма психологічними законами ще хоче гратися — і це нормально! Тому, на нашу думку, коли під час співбесіди з практичним психологом дитина вибирає картинку з ігровою мотивацією, — це не проблема, а свідчення адекватності дитини своєму віку.
Дуже важливим є формування у дітей позитивного ставлення до школи, але ненав’язливо, не супроводжуючи це певними умовами щодо досягнень дітей, а як «бонус», «винагороду» — підростеш і підеш до школи, дізнаєшся багато цікавого, познайомишся з новими друзями. А освітній процес у дошкільному закладі, своєю чергою, не має бути «репетицією навчання в школі», а наповнюватись органічними для дошкільного віку видами діяльності та пізнавальним змістом, що формуватиме у дітей цілісну картину світу і створюватиме сприятливі умови для визрівання психологічних новоутворень віку.
Емоційно-вольова готовність до навчання — це здатність дитини діяти в нових умовах, за новими правилами. І це потребує значних вольових зусиль. Це — показник дошкільної зрілості дитини, яка далеко не в кожної шестирічної дитини сформована на належному рівні — як через вікові особливості, так і через вплив інших чинників. Адже шестирічна дитина за своїми фізіологічними та психологічними показниками розвитку все ще залишається дошкільником. Слід зважати й на те, що вольова готовність та соціальна компетентність у дитини формуються насамперед в ігровій діяльності, про місце якої та її якість в сучасному житті дошкільника варто особливо замислитися. Зокрема, якщо шестирічний дошкільник набуває статусу першокласника.
Кожна дитина — індивідуальність. Пам’ятаймо про це!
Підготовка дитини до школи: очікування
Окремо варто звернути увагу на очікування педагогів початкової школи. Важливо розуміти, що до них прийдуть діти з різними можливостями, здібностями і тому — з різним рівнем так званої «підготовки». Не тому, що в одному дитячому садку (або групі) добре вчать читати, а в іншому поглиблено працюють над іншим напрямом освітньої діяльності. Кожен дошкільний навчальний заклад, з огляду на свої можливості, створює максимально сприятливі умови для того, щоб діти мали змогу діяти і розвиватись у властивому для себе середовищі, реалізуючи свій потенціал домірно до можливостей віку.
Але пам’ятаймо про особистий потенціалі власний темп розвитку кожної дитини! Саме тому, що кожна особистість індивідуальна й неповторна, такими різними приходять до школи першачки. І саме тому їх наявні знання, вміння й навички не є вирішальними для успішного навчання.
Відеолекції від Наталі Гавриш про педагогіку партнерства та педагогіку розуміння. Приклади методів та форм педагогічної взаємодії з дітьми. Принципи та приклади облаштування предметно-розвивального середовища. Обґрунтування взаємопов’язаності розвивального середовища, партнерства, педагогіки розуміння та якості освіти.
На кожному віковому етапі свій провідний вид діяльності і своя система організації життєдіяльності дітей. Вони — різні. Саме тому кожен заклад освіти має своє обличчя: як дошкільний заклад, так і школа. У дошкільному дитинстві діти мають сповна пізнати радість гри, цікавої пізнавально-дослідницької, художньо-продуктивної, музично-театралізованої діяльності, радість співпраці, співтворчості та спілкування. І це стає підґрунтям готовності дитини до нових відкриттів, які їй запропонує школа.
Уявімо себе на місці дитини, як вона може міркувати: «Мені кажуть, що потрібно вчитись читати, тому що колись я піду до школи і без цього мене туди не візьмуть (а не тому, що це цікаво й розширює можливості, дає змогу про все дізнаватися самостійно). Проте мені до школи йти ще зовсім не хочеться. Бо для цього ще треба вчити літери, сидіти правильно, чемно піднімати руку й розмовляти лише тоді, коли дозволить вчителька (а це суперечить активній природі дитини-дошкільника). Ні, точно не хочу до школи!».
Кожна дитина — індивідуальність. Пам’ятаймо про це! 
