Самоосвіта є внутрішнім покликом педагога до професійного зростання та відповідальністю за це зростання. Це стосується й питання національно-патріотичного виховання літей. А оскільки національно-патріотичне виховання має не лише методичний, а й світоглядний аспект, то пропонуємо матеріал, що стане в пригоді як консультація для вихователів.
Важливість національного компоненту у вихованні сучасних українців — питання не дискусійне. В освітніх програмах виокремлено українознавчий компонент, у виховній системі вагоме місце займає національно-патріотичне виховання, і наказ МОН визначає, що освітній процес у закладах освіти має проходити виключно українською мовою. Так склалася наша історія, що ми в Україні маємо відстоювати і популяризувати українську мову, яка живе попри три століття заборон та майже тотального зросійщення. Є українська пісня, стрімко розвивається українська література й книговидавництво, ми вивчаємо й переосмислюємо українську культуру й відходимо від «шароварщини», що була нам нав’язана і дозволена.
Українознавство як складник громадянського виховання дошкільників
Одним із складників громадянського виховання дітей дошкільного віку є українознавство. Які асоціації з’являються у вас до терміна «українознавство»? Напевно, і глобальні поняття — народ, культура, історія, мова, і конкретні, як-от рушник, калина, вишиванка, куманець тощо. А ще одна асоціація, захована в семантику слова «українознавство», — знання. Тож розпочнімо із знань.
Науковці визначають українознавство як галузь гуманітарних знань, що орієнтована на вивчення економічної, політичної, соціальної, культурної, історичної проблематики України, а також життя української діаспори за кордоном.
Для нас українознавство — це сукупність знань про Україну та українство. Якщо конкретніше — це знання про народ, історію, культуру, природу, державу, мову. Утім це дуже широкий обсяг знань, і в кожного з нас він свій — це залежить від освіти, сімейного та суспільного виховання, особистих зацікавлень і поглядів.
Україну як рідну країну — прекрасну, мальовничу, багату природною красою та чудовими людьми;
окремі історичні події та постаті;
речі й символи, що характеризують нашу культуру — одяг, прикраси, обереги, предмети інтер’єру, народні іграшки;
традиційні народні свята й звичаї, деякі обряди, пісні тощо.
Українознавство в громадянському вихованні дошкільників — це також прилученість до краси рідного краю й найближчого оточення, до мистецьких творів українських художників та майстрів народного декоративно-ужиткового мистецтва.
Усі складники спрямовані «назовні» — знання про щось, що стосується України як держави та українців як народу. Знання дають підстави для гордості, усвідомлення значимості нашої історії, конкретних постатей, захоплення людьми, що залишили для нас архітектурні пам’ятки та інші твори мистецтва, та й просто збудували й прикрасили місця, де ми живемо. Ці знання формують пізнавальну частку світогляду дитини. Утім світогляд — це не лише знаннєвий компонент, а й ще моральний, емоційно-ціннісний та поведінковий, що презентує особистість соціуму. Тож не знаннями єдиними про Україну обмежується українознавчий компонент у системі громадянського виховання дітей.
Емоційно-ціннісний, духовно-моральний компоненти мають бути невіддільними від системи знань, яку ми пропонуємо дітям. Щоб це було невіддільним, має бути проживання знань — не лише повідомлення-розповідання і відтворення, а включення емоцій і дій дітей у всі види навчально-пізнавальної діяльності. Говоримо про це далі.
Консультація для вихователів: патріотичне виховання дошкільників
Шляхи та методи реалізації патріотичного виховання
Зосередимося на тому, як у роботі з дітьми дошкільного віку доцільно реалізовувати патріотичне виховання. Є два шляхи, які умовно можна назвати зовнішнім та внутрішнім.
1) Зовнішній шлях — це насамперед наповнити середовище, в якому перебувають діти, національними атрибутами, елементами декору… Власне, це найперше, на чому зосереджуються педагоги — оформити національний куточок, створити міні-музей чи «українську світлицю» тощо. Зовнішній шлях — це й система занять із циклу «Народознавство» чи «Українознавство», під час яких головне завдання педагоги вбачають у розширенні знань дітей, ознайомленні із конкретним пізнавальним змістом — оберегами, символами, святами.
Приклад.Усім нам відомі мінімузеї, які оформлено як статичні інтер’єрні композиції в групах. Скільки часу такий «музей» привертає увагу дітей? Недовго. До того ж, такі інтер’єрні локації дещо нівелюють саме поняття музею. Згадаймо один із принципів розвивального середовища — мобільність. Якщо хочемо створити мінімузей, то він має бути мобільним. Ми оформлюємо його разом із дітьми, обговорюємо кожен експонат і кожну річ — яка її історія, чому її варто зберігати тощо. Ця музейна мініекспозиція має бути такою, щоб її легко можна було перемістити, перенести в іншу групу. Такий обмін мініекспозиціями набагато цікавіший та ефективніший, аніж статично сформований музейний куточок в групі. А якщо це окрема кімната-світлиця чи спеціально створений простір на території дитсадка, то він має «діяти» через дії дітей у цьому просторі.
2) Внутрішній шлях — це сприяння тому, щоб кожна дитина усвідомлювала себе частинкою української спільноти, відчувала серцем прив’язаність до українського, красу наших звичаїв, одягу та прикрас… Без внутрішнього наповнення не будуть ефективними зовнішні впливи та заходи. Як цього досягти?
Приклад дорослих у громадянському вихованні дошкільників
Розпочнімо з прикладу дорослих. Діти легко «зчитують» нещирість, штучність почуттів дорослих. Якщо дитина живе в оточенні українського слова, музики, неформального проживання свят, якщо дорослі виявляють у діях свою причетність до українських традицій — суспільних та народних, то для дитини це стає органічною частиною життя, акценти на якій увиразнюються в певній циклічності, як-от проживання традиційних суспільних (День Незалежності, День Прапора) та народних і навіть релігійних свят.
Якщо ж дитина занурюється в український контент лише час від часу — за необхідності бути присутньою чи брати участь у певних дійствах до певних дат чи свят — то відчуття приналежності до української спільноти не формується і не стає глибинним. Безумовно, що вкрай важливим і необхідним є при цьому зв’язок суспільного виховання із сімейним.
Як зазначає Наталя Гавриш, знання й уявлення про Україну існують відокремлено від почуттєвої сфери дитини. Але відомо, що свідомість виявляє себе не лише в знаннях, а передусім у ставленні. Не пропущені крізь серце, а формально засвоєні знання-штампи не формують почуття людської, громадянської, національної гідності (саме в такій послідовності!) дошкільників, хоча їх може бути й достатньо. А от емоційно насичені дії батьків чи інших значущих дорослих будують їхню чітку життєву позицію.
Мовне середовище
Мова є способом передачі знань і досвіду дітям, а також способом пізнання дітьми світу та людей. Через мову та поведінку дитина, як і дорослий, презентує світу свій світогляд та регулює власні моральні прояви. Щоб реалізувати пізнавальний, соціально-моральний та емоційно-ціннісний складники українознавчого компоненту, який є водночас частиною світогляду, необхідно, щоб мова проросла крізь розум та серце дитини. І це залежить від дорослих — у сім’ї та в дитячому садку. Не будемо деталізувати цей чи не найважливіший чинник формування особистості дитини. Головна позиція — українська мова в закладі освіти має бути єдиною.
Скільки свят та розваг та українознавчу тематику проводить педагоги в дитячих садках упродовж року? Чимало, скажете ви. А пригадайте, якими емоціями — і вашими, і дитячими — супроводжувалася підготовка до цих заходів.
Приклад. Кожне свято в дитсадку — подія, до якої тривалий час педагоги готують дітей. І в цих репетиціях / тренуваннях / програваннях сценарію з мотивацією «все має бути досконало і перед батьками не соромно» чи не втрачаємо ми сенс свят? Зараз йдеться про свята з національно-громадянським змістом, та це стосується й інших. Часто сценарій свята й сам захід стають самоціллю, а для дітей насправді це не свято, а звіт перед батьками й педагогами в тому, як гарно вони вивчили вірші, таночки й пісні та злагоджено все це продемонстрували дорослим.
Підготовка до свята не має означати підготовку до святкового ранку. Ми живемо з дітьми щоденне життя, у якому є місце пісням і таночкам, віршам і театралізаціям, художньо-продуктивній діяльності та літературним хвилинкам… Все у певний час, без примусової мотивації. А коли настане час святкового дійства, то воно має бути справді сюрпризно-святковим — для дітей. І під час цього дійства знайдеться місце вивченим раніше пісням і таночкам, новим цікавим іграм та імпровізаціям. Так, це нетиповий підхід до свят, але він перевірений досвідом і забезпечує не формальне проведення свят, а проживання їх дітьми з позитивними емоціями і без тривожності за якість «виступів».
Інтегрований підхід до планування та організації освітньої роботи
Є перевірений досвідом роботи та науково обгрунтований підхід до реалізації завдань розвитку дитини в освітньому просторі ЗДО. Це інтегрований підхід до змісту освіти та видів діяльності дошкільників. Він реалізований в технології блочно-тематичного планування на основі інтегрованого підходу (автори Наталія Гавриш, Інна Кіндрат). Спосіб планування — методичний конструктор.
Суть технології в тому, що ми реалізовуємо освітній процес через тематичні цикли або проєкти, кожен з яких триває 1—2 тижні. У зміст тематичного циклу закладаємо освітні завдання з усіх освітніх ліній Базового компонента або із розділів програми, за якою працюємо. Суть і методика такої системи планування не є предметом цієї розмови, тож це радше інформація, яка потребує окремого часу для висвітлення. Стосовно українознавчого компонента, то основна ідея його реалізації полягає в його присутності у кожній темі, яку проживаємо разом із дітьми. Окрім того, є тематичні цикли з пріоритетним українознавчим змістом, як-от: «Моя країна — Україна», «Найкраща земля», «Раз — словечко, два — словечко», «Мова моя калинова», «Музей», «Різдвяна зірочка», «Писанка», «Великдень». Особливу роль відводимо літературним творам, використовуючи їх як основу для інтегрованих занять та літературних проєктів, як супровід різних форм освітньої діяльності та просто для замилування українським словом.
Висновок
Дошкільний заклад має бути тим простором, де дитина вчитиметься любити свою Батьківщину. Для цього маємо поєднувати інформування про історію, традиції, культуру, героїчне сьогодення із включенням дошкільників у процес відкриття та освоєння знань, а також наповнювати пізнавальний процес позитивними емоціями та практичними діями. Єднаймося у цьому!
