Найчастіше, коли в суспільстві торкаються критичних ситуацій у системі освіти, то, як правило, мова йде про середню або про вищу освіту, і, на жаль, набагато менше уваги приділяють дошкільній освіті. Такий «недогляд» дуже болючий...
Завданням дошкільної освіти є:
- формування навиків соціальної адаптації
- становлення життєвих компетентностей
- усталення світогляду, основ етичного й естетичного виховання.
Усі ці завдання сповна покладені на вихователя дошкільного навчального закладу.
Сучасний вихователь:
- демонструє високі моральні якості
- має відповідну вищу педагогічну освіту
- відповідає кваліфікаційним вимогам до професії
- дотримується посадової інструкції
- провадить освітній процес за Базовим компонентом дошкільної освіти як Державним стандартом
- працює в одно- чи різновікових групах дітей
- має обсяг педагогічного навантаження за результатами тарифікації та залежно від типу групи, в якій працює, та отримує відповідну зарплатню
- проходить обов’язкові атестацію та медогляди
- взаємодіє з колегами й батьками задля всебічного розвитку дітей і наступності між дошкільною та початковою освітою
- виконує багато-багато іншої роботи — і титанічної-надважливої, і повсякденної-буденної, непомітної оку.
Професія вихователя в історичному контексті
Хоча саме поняття «вихователь ЗДО» є досить новим, все ж його коріння сягають у давні часи.
Ще в Стародавній Греції серед багатьох заможних родин було популярним призначати або наймати для виховання своїх дітей спеціально навчених рабів, які мали слідкувати за формуванням особистості у вихованця, коригувати його поведінку та розвиток.
Слід зауважити, що ніяких спеціалізованих навчальних закладів для дітей молодшого віку не існувало аж до початку ХІХ ст. До того часу діти отримували домашнє виховання. Привілейовані ж верстви населення часто винаймали для дітей гувернера, який, як правило, походив зі збіднілого дворянства, мав гарну освіту і заробляв цим на життя.
Перші заклади для дітей дошкільного віку
Перші навчальні заклади постають із початком індустріальної епохи — вони мали вирішити проблему зайнятості батьків. У Європі 1767 року в селі Вальдерсбах лютеранський пастор Жан-Фредерік Оберлін створив «залу притулку», де перебували діти, поки їхні батьки працювали у сільському господарстві.
Прототип дитячого садка («школу для малих дітей») створив реформіст Роберт Оуен 1816 року в Шотландії. На своєму підприємстві він відмовився від звичної тоді практики — дитячої праці. Натомість найняв двох учителів за критерієм «велика любов і необмежена терплячість до дітей» і запровадив «навчання без примусу». Приміщення, де перебували діти, оздобили зображеннями тварин, мапами, об’єктами з природнього довкілля (садів, полів та лісів).
Власне назва «дитячий садок» з’явилася у 1837 році в Німеччині. Засновником дитсадка був педагог Фрідріх Фребель. Заклад призначався для дітей дошкільного віку бідняків. Важливим акцентом цього закладу була орієнтація на всебічний розвиток дитини, який реалізовувався через дидактичні ігри, навчання, працю та красу. Виховательками в ньому могли працювати жінки з належною освітою та вихованням.
Теорія, без якої немає практики
Дошкільні заклади на території України
Можна сказати, що досвід Ф. Фребеля дуже швидко поширювався по світу. Подібні заклади з’явилися і на території нинішньої України. Так, у 1839 році на кошти Полтавського земства відкрито дитячий заклад для дітей віком від трьох років. Причому діти, яких приймали до садка, походили виключно з бідних родин. Такі заклади зрештою постали у Києві, Одесі та Миколаєві.
1871 року стараннями Марії та Софії Ліндфорс (дівоче прізвище Софії Русової) відкрито перший приватний дитячий садок. Навчання там велося за найсучаснішими на той час методиками. До того ж у закладі пропагували національне виховання. Щоправда, дозволити собі виховання дітей у подібних закладах могли лише представники заможних родин.
Практичні рекомендації, щоб швидко опанувати тонкощі організації роботи педагогів над освітніми стартапами вдитячому садку.
♥ Всеукраїнський День дошкілля
Одним із цікавих фактів є створення у 1907 році Київського товариства народних дитячих садків. Сприяннями членів цього товариства, а особливо Наталії Лубенець, відкрито три дитячі садки у робітничих районах Києва. Оскільки місцева влада відмовилася навіть частково фінансувати ці навчальні заклади, то садки утримували з пожертвувань або на кошти меценатів (найбільш відчутну допомогу надав Микола Терещенко). Звичайно, коштів було все одно замало, тому до садків добирали дітей із найбільш бідніших родин.
Проблема дошкільного виховання ставала дедалі актуальнішою в тогочасному суспільстві. Ознакою цього можна вважати заснування у 1911 р. в Києві першого періодичного видання — журналу «Дошкільне виховання». Також у Києві почав діяти Фребелівський дворічний педагогічний інститут.
Після остаточного встановлення радянської влади, у 1921 році, в дошкільній освіті відбулися значні зміни. Одним із принципів була безкоштовність та доступність. Поступово створили мережу дошкільних навчальних закладів різних типів. У них коливався час перебування дітей у садку, існували сезонні садки. Працювали за методиками Ф. Фребеля та М. Монтессорі.
Станом на 1924 рік в Україні діяло 136 дошкільних закладів (бл. 6000 дітей), а вже 1940-го — 3384 ДНЗ.
Паралельно набирала оберти політика ідеологізації та русифікації, Наркомос видавав ж. «За комуністичне виховання дошкільника», працювали факультети дошкільного виховання у педінститутах Києва, Полтави, Одеси та Харкова.
Українське національне виховання було забуте, перевагу віддавали вихованню цінностей соціалістичного суспільства:
- інтернаціоналізм
- орієнтація на зв’язок із виробництвом.
У той час відзначають діяльність такого вихователя, як Ольга Дорошенко. У своїй праці «Дитячий садок» (1922) вона досліджувала питання організації діяльності дошкільного навчального закладу:
- приміщення
- обладнання
- режимні моменти
- дисципліна
- методики виховання та проведення ігор
- основи гігієни.
Ще один відомий вихователь Варвара Чередниченко обстоювала принципи:
- вікового розподілу
- урахування місцевих і побутових особливостей вихованців.
Звичайно, не обійшлося і без негативних моментів, особливо в 1930-х рр. Освіта, зокрема й дошкільна, ставала занадто заідеологізованою, з процесу, як псевдопедагогічні, вивели ігри, казки, заборонили використання ляльок.
1940 року освітній процес у дошкіллі провадило понад 10 тис. вихователів для більш як 170 тис. дітей (один вихователь на 17 дітей).
Друга світова війна стала страшним лихом для вітчизняної дошкільної освіти: втрачено значну кількість педагогічних кадрів, будівлі дитсадків зруйновані, майно втрачене. Завдання стояло не з легких — швидко відновити роботу дошкілля, адже багато дітей після війни або втратили батьків, або залишились напівсиротами. Та й навіть діти, чиїм батькам пощастило повернутися з фронту, потребували значної уваги, оскільки дорослі значну частину часу проводили на роботі.
Можна сказати, що завдання виконали 1958 року, коли:
- дитячих садків нараховувалось у півтора рази більше, ніж у довоєнний період
- значно поліпшилась підготовка працівників дошкільних закладів
- до дитячих садків переводять ясла.
У повоєнний час відзначають роботу педагога Любові Артемової, яка значну увагу приділила таким напрямам, як:
- розвиток ігрових методів навчання
- дослідження впливу середовища на розвиток дитини.
Засвоєнню мовлення у дошкільнят присвятила свої праці науковець Алла Богуш; Зоя Богуш та Ніна Савельєва — питанням розвитку математичних здібностей у дитини; Едуард Вільчковський — розвитку фізичного виховання малечі. Також визнані в дошкільному вихованні імена Ірини Баскіної, Галини Лози, Катерини Щербакової, Тамари Поніманської та багатьох інших видатних педагогів.
За матеріалами Ігоря Алєксєєнка,
вчителя історії та правознавства
Гімназії біотехнологій № 177, Київ
