Усі ці запитання ми поставили науковцям і педагогам-практикам.
І ось що дізналися…
Справи керівника у жовтні: що проконтролювати
Кому потрібна наступність
Наталя ГАВРИШ,
головний науковий співробітник лабораторії дошкільного виховання
Інституту проблем виховання НАПН України,
д-р пед. наук, професор
Чи хто знає дитину, яка не мріє якнайшвидше стати дорослою, вправною, впливовою, успішною?
Здебільшого трирічні діти про свої найближчі перспективи кажуть так (повторюючи за дорослими): «Скоро піду до школи». І промовляють ці слова, наче молитву, не зовсім усвідомлюючи, що криється за цими словами.
Зазвичай батьки також починають думати про те, як найліпше підготувати дитину до школи, чи не з перших місяців життя малюка. Як наслідок і виникає «перебір» із репетиторами та гуртками. Батьки часто розглядають дошкільний навчальний заклад як «школу для маленьких», де передусім дитину мають навчити читати, писати, рахувати.
Однак що менше залишається часу до вступу до школи, то глибшими смислами для дітей наповнюється слово «школа», то менше, на жаль, дітей із радістю очікують на цю знаменну подію — уперше переступити поріг школи. Дошкільники переважно чекають цього дня із тривогою, а хтось узагалі не хоче йти до школи.
Часто дорослі кажуть дитині: «Тебе там навчать…».
Зверніть увагу: не «ти сам маєш навчитися», а «тебе там навчать». Мимоволі в дитини формується настанова: «Нехай мене хтось навчить…», — тобто дитина налаштовується посісти позицію пасивного спостерігача.
Як правило, відповідальність за результат «свербить» лише вчителеві: «Необхідно, аби діти засвоїли програму! Відповідність стандартам — понад усе».
Однак школяр не бачить своєї кінцевої цілі, тому для учителя він — не соратник. Батьки зазвичай також не знають основної мети освітнього процесу. Учитель сам по собі, а школяра «тягнуть на мотузці» від одного завдання до наступного.
А ми, впроваджуючи чи принаймні декларуючи особистісно орієнтований підхід до освіти, говоримо про те, що нині дитина має:
- свідомо сприймати все, що відбувається з нею, у її житті
- відповідально ставитися до прийняття цілей.
Це забезпечує її особистісне включення, активність. Але насправді розмова про інше.
Дитина опиняється на першому перехресті свого життя: старший дошкільник — на «порозі» ШКОЛИ. Перехід із дитячого садка до школи може бути для дитини доволі болісним процесом, а іноді навіть негативно позначитися на її фізичному та психічному здоров’ї. А може, навпаки, відбутися майже непомітно, якщо дитина соціально адаптована, пристосована до вимог навчального закладу. У такому разі навчання у школі, цілком імовірно, приноситиме дитині задоволення і сприятиме її особистісному розвитку, розкриттю природного потенціалу.
Дошкільна освіта VS. Початкова освіта
Христина БАРНА,
викладач кафедри педагогіки та методики дошкільної та початкової освіти Мукачівського державного університету,
вихователь із двадцятирічним стажем роботи
Складність проблеми у тому, що представники двох суміжних ланок — дошкільної та початкової освіти:
- не можуть знайти спільної мови
- «нагороджують» одне одного «докорами»
- звинувачують одне одного у нерозумінні цінностей, притаманних кожній з освітніх ланок.
На так званому «контрольно-пропускному пункті» шкільного порогу стоїть вступне тестування, діагностування (офіційні листи із заборонами не допомагають — педагоги все одно проводять співбесіди з майбутніми першокласниками). Подібних вступних випробувань неабияк бояться батьки. Тож до яких лиш дій не вдаються, прагнучи підготувати до них дитину:
- водять на заняття до центрів раннього розвитку
- залучають до секційно-гурткової роботи
- наймають гувернерів, репетиторів тощо.
В очікуванні вступного діагностування батьки починають ставити високі вимоги до педагогів дошкільного навчального закладу, створюючи тим самим «нервову» ситуацію переведення життя групи «на рейки одноколійки» з надписом «Підготовка до школи» і девізом «Спочатку підготуємося — потім заживемо».
Цілеспрямоване формування «шкільних умінь» у п’яти-шестирічок в індивідуальному порядку хоч і дає ліпший результат, проте здебільшого «відбиває» у дітей інтерес до занять, адже мотиви для такого навчання мають лише їхні батьки. А діти, які недогралися, недобігали, недобавилися, продовжують прагнути цього понад усе і у своєму шкільному житті.
Готовність до шкільного життя — це забезпечення наступності
Ольга БЕЗСОНОВА,
завідувач дошкільного навчального закладу № 67 «Сонячний»,
м. Краматорськ, Донецька обл.,
мама молодшої школярки
У кожного учасника освітнього процесу в кожній ланці освіти повинні бути свої завдання:
- вихователь має опікуватися формуванням передусім базових особистісних якостей дітей, розвитком їхніх психічних процесів, у чому, до речі, полягає основна суть його роботи
- батькам необхідно формувати самостійність своєї дитини, розвивати її вміння й навички, збагачувати її соціальний і життєвий досвід.
Чи потрібно навчати дошкільників читати й писати?
Сучасні програми розвитку дитини дошкільного віку не містять вимоги цілеспрямовано формувати ці навички. Та щоб полегшити перехідний період, на мою думку, як педагога-практика і мами молодшої школярки, дитина ще до вступу до школи має оволодіти читанням як інструментом одержання нової інформації.
Проте «з-під палки» навчати читання не слід. І з огляду на істотні індивідуальні відмінності між дітьми, у вчителя із цим завжди будуть проблеми. Тож йому слід бути готовим навчати дітей із різним рівнем підготовки.
Кожна дитина індивідуальна. Тож вона іде до школи з різними думками та бажаннями. Хтось із дітей за останній рік перебування в дитячому садку навчився читати, рахувати, писати. Комусь це не вдалося, що викликало занепокоєння у батьків, бо, на їхню думку, перший крок до школи має бути сходинкою до успіху. Та насправді показники готовності дитини до шкільного навчання відрізняються від батьківських уявлень.
Головними показниками готовності дитини до школи батьки вважають сформовані вміння читати та рахувати. Вони, так би мовити, відпрацьовують у дітей саме ці вміння, відвідуючи з ними всілякі центри розвитку, сповнюючи вільний час дитини спілкуванням з учителем-репетитором.
Та насправді у перші дні, тижні перебування дитини у школі важливими є зовсім інші речі — чи дитина сама:
- одягнеться, застебнеться
- не згубить свої речі у великому приміщенні школи
- сходить у туалет
- візьме собі поїсти у їдальні.
У дитячому садку ці моменти відстежував вихователь та завжди надавав допомогу, а у школі дитині доводиться покладатися лише на свої сили.
Часто виникають проблеми й у дітей, які не відвідували дошкільний навчальний заклад. Перед ними постає додаткове завдання — навчитися спілкуватися та знаходити спільну мову з дорослими та однолітками.
Вихователь, вчитель — друг
Галина ПАТІЙ,
директор НВК № 1,
Рівне
Справді, кожний учасник освітнього процесу має свої завдання. Однак ці завдання мають бути узгодженими між собою, послідовними.
Прикро, але батьки іноді забувають про те, що вони також є учасниками освітнього процесу, а не пасивними спостерігачами.
Доволі часто виникають ситуації, коли батьки завищують вимоги до педагогів, забуваючи, що саме вони (батьки) є найпершими вчителями і вихователями дитини. Перекладаючи свої батьківські обов’язки на няньок, репетиторів, вони позбавляють своїх дітей любові та уваги, яких так потребують дошкільники.
Здебільшого діти, які здобули дошкільну освіту, охоче йдуть до школи, бо:
- «Хочу багато чого знати»
- «Хочу так, як брат, читати англійські букви»
- «Щоб бути розумним, дізнатися багато нового».
Проблеми виникають у дітей, яких надмірно опікують дорослі. Коли мама, а частіше бабуся, намагаються в усьому «замінити» дитину: одягнути, роздягнути, зав’язати шнурівки, прибрати іграшки, скласти речі тощо. Часто такі батьки висловлюють претензії до працівників дитячого садка, школи, що їхніх дітей ображають. Відповідно, у дітей формується розуміння, що всі навколо їм чимось зобов’язані. У них не сформовані навички самостійності. На початку навчання у школі такі діти потребують допомоги: не встигають зібратися на прогулянку, їм не вдається підготувати все необхідне до уроку тощо. Тож у них починає виникати незадоволення, адже вони хочуть бути нарівні з іншими дітьми.
На мою думку, в усіх дошкільних навчальних закладах розвитку кожної дитини приділяють належну увагу. Однак не всі батьки прислухаються до порад практичних психологів, вихователів тощо. Здебільшого батьки хочуть, аби їхня малеча навчалася у спеціалізованій школі з поглибленим вивченням певних предметів. Вони наполягають, аби дитина відвідувала якомога більше гуртків, не враховуючи її можливості та бажання. Через це й виникають проблеми.
Переконана, якщо батьки вбачатимуть у вихователеві, вчителеві друга, який зичить дитині лише найліпшого, можна розв’язати будь-яку проблему.
Питання наступності між дошкільною та початковою освітою розглядають на засіданнях педагогічної ради.
