Відверто про педагогічний стаж: кризові періоди та професійна деформація

Педагогічна професія невід’ємно пов’язана з людською особистістю й одночасно впливає на неї протягом усього життя.

Складність і труднощі педагогічної професії влучно окреслив український філософ Василь Зеньковський:

• «Педагог повсякчас думає не про себе, а про дитину. Педагог лишень віддає, але ніколи не отримує»
• «Щоб розуміти дітей, педагогові необхідно наближатися до їхнього рівня, а тому він мимоволі, підсвідомо йде не вперед, а постійно наближається до рівня своїх вихованців, щоб розуміти їх і бути зрозумілим».

Така специфіка професії позначається на особистісних та професійних якостях педагогічного працівника.

Справи керівника у жовтні: що проконтролювати

Професійне зростання чи занепад

У чому виявляється професійна деформація особистості вчителя? Дослідники виокремлюють основну причину занепаду професійної діяльності педагога після 10-15 років роботи. Це так звана педагогічна криза, яку пов’язують здебільшого із такими проявами:

• бажання застосовувати сучасні здобутки науки й техніки стикається з неможливістю реалізувати його у стислі строки
• відсутність швидких результатів роботи
• невідповідність очікуваного результату реальному
• вподобання усталених прийомів, шаблонів у роботі й розуміння, що необхідно щось змінювати, але як саме — невідомо.

Також можлива ізоляція в колективі, коли пошуки, новації не підтримують колеги — через це педагог відчуває тривогу, самотність, зневіру.

На деяких етапах діяльності можлива й «хвороба спілкування», за якої відбувається виснаження, емоційне вигорання, уникання контактів з людьми.

На негативні явища, що розвиваються у професійній сфері, педагог може реагувати самостійно. Та все ж ліпше звернутися до практичного психолога.

«Хворобу», знаючи, легше подолати. Тож виокремимо звичайні негаразди, можливі протягом стажу педагогічної роботи. Традиційно діяльність учителів, вихователів аналізують, поділяючи загальну тривалість педагогічної діяльності на етапи у п’ять років.

Перші п’ять років роботи — це період адаптації випускника вишу.

Молодий спеціаліст на старті своєї кар’єри:

• достатньо знає, але мало вміє
• не набув професійно значущих якостей
• зосереджений на собі та своїх можливостях
• недостатньо самоствердився у професійному плані
• значно орієнтований на такі цінності, як сім’я, близькі люди, друзі.

Але має одну перевагу: він нещодавно закінчив навчальний заклад, тому легше переносить ситуацію оцінювання.

Та в цій віковій групі найбільший відсоток спеціалістів, які не відповідають займаній посаді. Педагоги з невеликим стажем роботи:

• часто використовують дисциплінарні методи впливу на дітей, що дає зворотній ефект
• надають перевагу наказам і вказівкам
• обирають негативно забарвлені висловлювання на адресу дітей.

Відбувається стабілізація професійної діяльності, формування педагогічної особистості.

Учитель, вихователь:

• розширює педагогічний арсенал
• поліпшує власну формулу освітнього процесу
• позбувається бажання і потреби самостверджуватися в очах колег, дітей, батьків
• набуває досвіду уникати конфліктів.

Із року в рік підвищується професійна значимість педагога.

Педагоги цієї вікової категорії:

• проявляють сильний інтерес до дітей
• вміють установлювати конструктивні взаємини з всіма учасниками освітнього процесу
• рідше, ніж молоді педагоги вчителі, вихователі, застосовують у спілкуванні з дітьми вимоги, погрози та покарання.

Однак на цьому етапі можлива стереотипізація професійної діяльності.

Також педагоги зі стажем роботи 10-15 років часто переживають педагогічну кризу. Прагнення щось змінити у своїй діяльності — методи роботи, стиль спілкування з дітьми тощо — завдає болю через відсутність із певних причин можливості це зробити.

Це вступ у так звану кризу середини життя.

Вік, коли особистість формулює попередні життєві висновки.

Часто в педагога виникає невідповідність між Я-реальним (яким я себе бачу) та Я-ідеальним (яким я хотів би бути).

Ймовірне зниження професіоналізму, розчарування професією, формування захисних механізмів.

Найліпших результатів у своїй праці зазвичай досягають педагоги зі стажем роботи 20-25 років, маючи найвищу оцінку професійно значущих якостей.

У віці 43-45 років педагог цілком може присвятити себе професії, позаяк зазвичай має самостійних дітей, досягнув певної стабільності в соціально-економічному плані. Це психологічно сприятливо для саморозвитку й удосконалення.

У такому віці можливе виникнення «синдрому вигорання» — психологічної проблеми, зумовленої такими явищами, як:

• біологічне старіння
• професійний колапс (неприйняття нового, порушення взаємин із дітьми, батьками та колегами)
• психоемоційне перевантаження.

Працюючи більше 25 років, маючи «неоціненний» (чи неоцінений) досвід, педагоги часто болісно сприймають бажання спеціалістів відвідати їхні уроки та заняття з дітьми, уникають обговорення свого педагогічного досвіду. Вони вбачають тут бажання «притиснути» їх, виявити професійні помилки.

Професійна деформація вчителя

Професійне становлення — це не лише прогресивний розвиток, не лише надбання, а й втрати. Адже професійна діяльність уже на стадії її засвоєння, а надалі й під час її виконання, призводить до руйнування, деформації особистого профілю спеціаліста.

З огляду на те що виконання конкретних — здебільшого повторюваних — видів роботи не потребує різноманітних якостей і здібностей, у педагогічній особистості поступово формуються професійні стереотипи.

Негативне й те, що вагома частка потенційних можливостей особистості лишаються незапитаними. А деякі професійно значущі якості з часом перетворюються на професійно небажані. Наслідком цього є професійна деформація.

Позиція «на п’єдесталі» з роками починає домінувати в поведінці педагога, чинить руйнівний вплив на його особистість, посилюючи синдром професійного вигорання, а отже — незадоволеність роботою, низький рівень самоповаги та самооцінки.

Слід зауважити також на постійний інформаційний стрес. Обсяг інформації, яку засвоює педагог, та швидкість її оброблення постійно зростають. При цьому ресурси людської психіки практично не змінюються.

Як уникнути професійних деформацій

Педагогічна діяльність невід’ємна від саморозвитку. Вдосконалення професійної майстерності полягає у самоосвіті, самовдосконаленні педагога, пошуку й упровадженні щоразу нових і нових, сучасних та ефективних освітніх засобів.

Це процес невпинний і безперервний.

Окрім того, професійна адаптація не завершується з накопиченням педагогічного стажу. Адаптація відбувається повсякчас, потребуючи від педагогів постійної готовності до оновлень і пристосування до нових умов освітньої системи.

За матеріалами Юлії БОЛОТНОЇ,
методиста ММК з психологічної служби міста Торецьк Донецької обл.