Воля — це психічна функція, яка відповідає за контролювання людиною своєї поведінки — вчинків та емоцій. Саме воля відповідає за формування таких особистісніх якостей, як самостійність, стриманість, рішучість, цілеспрямованість, відповідальність тощо. Воля нерозривно пов’язана з емоціями людини. Саме тому часто говорять про емоційно-вольову сферу як єдиний феномен.
Як впоратися з емоційними складнощами: поради
Вікові особливості розвитку волі
Завдяки правильно сформованій волі дитина здатна впорядковувати власні думки, формувати й висловлювати свої погляди, концентрувати увагу на чомусь, доводити до кінця розпочату роботу. Воля потрібна для успішного розвитку інших психічних функцій. Без неї значно ускладнюється і розвиток соціальних навичок дитини.
Від року до півтора
Першим ключовим етапом у розвитку волі є віковий період з одного до півтора року. У цьому віці дитина не лише переключає увагу з предмета на предмет, які перебувають у полі її зору, а й навіть може думати про предмет, якого немає в полі зору (хоче його взяти, побачити). Починаючи саме з цього віку дитини, батьки можуть своєю поведінкою підтримувати розвиток емоційно-вольової сфери дитини чи гальмувати його.
Які знання й навички потрібні вихователю для роботи вінклюзивній групі? Яка роль вихователя в команді психолого-педагогічного супроводу? Як організовувати освітній процес відповідно до рівня підтримки дитини?
Може видатися, що це все дрібниці. Утім, якщо дорослі звикли постійно миттєво реагувати на загрозу переставлянням дитини з місця на місце, у неї стирається межа між безпечним та небезпечним. Це негативно впливає на формування самостійності.
Та разом з тим батьки мають систематично реагувати на наближення дитини «до небезпечної зони» чи невідповідну поведінку. Не можна одного разу зреагувати, а наступного — ні. Дуже важливою є послідовність дорослих у вихованні.
Від півтора до трьох років
У віці від півтора до трьох років дитина може думати про річ, яка не перебуває в полі її зору, довший час. Часто діти зациклюються на якомусь предметі й починають вередувати, що хочуть його отримати. Багато батьків реагують неправильно — забороняють із чимось гратися або щось робити. Утім вони мають розуміти, що при згадуванні певного предмета чи дії дитина починає на них концентруватись у своїх думках і все інтенсивніше про це думати.
У таких ситуаціях доцільно відвернути увагу дитини від того, на чому вона зациклюється, зацікавивши її певною діяльністю: розглянути картинки в книзі, допомогти в тій хатній роботі, якою наразі займається дорослий, поспостерігати за рибками в акваріумі чи за пташками за вікном тощо. Можна також спробувати відвернути увагу певним предметом, але це діє лише для найменших малюків. Предмет не завжди може зацікавити так само, як і бажаний для дитини.
Також батьки припускаються помилки, коли дозволяють дитині все, про що вона починає думати і просити.
Таке потакання розпещує дитину, робить її нервовою і так чи так гальмує розвиток волі. Доцільніше переключити увагу на опис іншого предмета або дії — найліпше той, що перебуває в полі зору дитини. Така реакція дорослих на капризування й бажання дитини зіпсувати якусь річ або зробити щось заборонене врешті спонукає дитину задуматися над своєю поведінкою, зробити вибір. Також це допомагає у простий і нетравматичний спосіб навчити дитину зважати у своїх діях на певні обмеження, що виховує самоконтроль і стриманість.
У родині також повинні бути певні правила, обмеження. Дитина може навчитись контролювати свою поведінку згідно встановлених правил, якщо самі дорослі не будуть «пом’якшувати» правила в певних ситуаціях — коли дитина хворіє, «поки мама не бачить» тощо. А також якщо винагорода за певні заслуги, хорошу поведінку, допомогу не буде суперечити забороненим правилам.
Від трьох років
Починаючи з трирічного віку, воля дитини стає свідомою. Тобто в цьому віці дитина може самостійно прибирати місце своєї гри, праці, обслуговувати себе й дотримуватися тих правил, які вже знає. Якщо дитина цього не виконує, це можна трактувати як один з варіантів поведінки:
- вона навмисно шкодить — протестує, показує свій поганий настрій, невдоволення тим, що батьки не визнають її вправності та самостійності
- в більш ранньому віці вона не мала прикладу для наслідування, дорослі не закликали її робити так, а не інакше. Найчастіше це — наслідок гіперопіки, коли дорослі роблять за дитину все (прибирання посуду зі столу, складання речей у шафу)
- це наслідок спрощування дорослими умов розвитку дитини. Наприклад, якщо батьки купують взуття лише на липучках, то дитина не вміє зашнуровувати взуття, оскільки не мала можливості цього навчитись.
Середовище й умови, які сприяють формуванню свідомої волі в дитини
Створюйте умови й облаштовуйте середовище, яке сприяло б формуванню волі, від дворічного віку дитини. Передусім надайте дитині доступ до кухні й ванної кімнати та можливість самостійно виконувати прості дії із самообслуговування: їсти ложкою, а згодом виделкою, наливати у склянку воду з пляшки, мити руки з милом і витирати рушником, спускати воду після користування туалетом тощо.
Дитина має самостійно вдягатися й роздягатися — спочатку з допомогою дорослого, а згодом з усе меншою його участю. На початку важливий не так результат, як старання дитини та активізація мисленнєвого процесу: дитина думає, якою стороною надягати річ, на яку ногу і в який спосіб.
Удома або в дошкільному закладі, розвивальному центрі у дитини мають бути іграшки з різних матеріалів та іграшкові копії справжніх предметів — робочі інструменти, посуд, столові прибори, меблі тощо. Також у дитини мають бути «місця» для її речей, іграшок та книжок: спеціальні коробки чи мішки, полички, що відповідають її росту, робочий столик, рюкзак тощо. Це важливо, адже лише за наявності таких сегрегаторів дитина матиме змогу прибирати за собою після гри чи іншої діяльності, розставляти всі речі по своїх місцях. Якщо дитина має певні обов’язки з догляду за домашньою твариною, це також сприяє правильному формуванню її вольової сфери.
Розпорядок дня
Важливою умовою розвитку волі є наявність розпорядку дня. Усі справи протягом дня не можуть бути хаотично розкидані. Їх слід чітко впорядковувати між пробудженням, сніданком, походом до дитячого садка, обідом, денним сном, вечерею та нічним сном. Розпорядок дня — це не лише певна послідовність справ, а і їх адекватність та повторюваність у часі. Для дитячої психіки така відповідність надзвичайно важлива. Без її дотримання дитина швидко стомлюється, капризує, що гальмує розвиток психічних функцій. Розподіл дня на частини дає змогу дитині певним чином котролювати свою діяльність. Вона може оцінити, який проміжок часу їй відведено на ту чи ту діяльність, а отже вчиться планувати, оцінювати (чи вистачить сьогодні часу, аби щось завершити, а якщо не вистачить, починати займатися цим чи взятися за іншу справу), узгоджувати між собою справи і ставити цілі.
Під час спільного з дитиною відпочинку важливо надавати їй можливість проявити ініціативу. Дитина може самостійно запропонувати заняття або обрати з-поміж двох чи більше справ, які пропонує дорослий.
Дізнайтеся детальніше, навіщо дітям потрібен режим дня та чим може загрожувати його відсутність.
Приклад батьків
Приклад батьків та інших людей, які оточують дитину, напряму впливає на формування її волі. Щоденні рутинні дії дитина копіює, спостерігаючи за дорослими.
Виховний вплив на дитину мають ситуації, які тренують її силу волі. Наприклад, можна ввести в сім’ї правило: не починати їсти, доки всі не сядуть за стіл. Час збирання за столом можна штучно розтягувати, аби тренувати волю дитини.
Батьки мають брати активну участь у вихованні дитини, аналізувати разом проблеми в її поведінці, пояснювати, що вона зробила не так. Важливо завжди пояснювати причину покарання. Також слід обговорювати проблемні ситуації, які виникають у групі дитячого садка чи на вулиці, свідком яких стала дитина.
Важливість для дитини «свого місця»
У кожної дитини має бути «своє місце». Річ не в тім, аби постійно проживати в тому самому будинку чи квартирі. У наші дні для багатьох сімей звичними є часті переїзди через винаймання житла, і не завжди у батьків є можливість облаштувати дитині власну кімнату. «Своїм місцем» ми називаємо певний особистий простір дитини, у якому доросла особа нічого не змінює і не керує.
Головне, аби «своє місце» було затишним для дитини. І коли вона сердиться, сумує або чогось боїться — щоб завжди мала змогу «сховатися» тут, побути наодинці з улюбленими речами. Якщо дитина створює в помешканні щось на кшталт барлогу, важливо, щоб батьки з розумінням ставилися до цього, не забороняли. А якщо сім’я недавно переїхала в нове місце проживання, доцільно, щоб батьки самі запропонувати дитині створити таке місце для прискорення адаптації.
Створюючи такі умови, дорослі сприятимуть формуванню вольової сфери, тих якостей особистостості дитини, які в майбутньому будуть важливими під час її навчання, роботи та побудови особистого життя.
Марина Романюк, практичний психолог, учитель-дефектолог
- Топ-10 консультацій для батьків у закладі дошкільної освіти
