За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. У малюка зароджується усвідомлення, що він ― окрема істота зі своїми бажаннями і потребами, які не завжди збігаються з тим, що пропонують мама чи тато.
Так про кризу трьох років розповідає практичний психолог ДНЗ Тетяна Яценко.
Отже, за словами психолога, головні зміни зосереджені навколо Я дитини. Їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка від близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів ― упертістю, запереченням усього й уся, капризами тощо. Разом з тим, психологічні спостереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.
«Криза трьох років засвідчує один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку ― усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це спричиняє появу нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, намагається реалізувати прагнення «бути дорослим», демонструє свою самостійність і незалежність, протиставляє власні бажання вимогам дорослого», ― наголошує Т. Яценко.
Якщо дорослі не помічають у дитини тенденції самостійно задовольняти бажання, продовжують ігнорувати її прагнення бути незалежною, зберігають старий тип взаємин, обмежують активність, свободу дитини, то можуть виникнути власне кризові прояви ― негативізм, впертість, свавілля, знецінення вимог дорослих, протест-бунт, норовливість. У разі, якщо дорослий наполягає на своєму, намагається зломити дитячу впертість, виникає психологічний захист: дитина звикає до негативних оцінок дорослого і зазвичай перестає «чути» його зауваження та заборони, інколи навіть можуть виникати невротичні симптоми. За «перемоги» дорослого над самостійністю дитини вона може вирости безвольною, безініціативною, несамостійною або ж впертою і жорстокою.
«Насамперед дорослий має пам’ятати про те, що дорослим є саме він, і досвіду в нього значно більше, ніж у трирічного малюка! А тому дорослому належить розуміти всі зміни, що відбуваються з дитиною, і терпляче ставитися до можливих негативних проявів її поведінки», ― радить фахівець.
Слід не наполягати на своїй дорослості і владі, а першому трансформувати стосунки з дитиною відповідно до її потреб у самостійності та активності, які значно зросли. Дитяча заява «Я сам!» засвідчує бажання лише діяти самому, самостійно, а не залишитися самому зі своїми проблемами.
