Петиція проти звуження прав освітян не набрала необхідної підтримки: профспілка залишилася фактично єдиним суб’єктом спротиву
Петиція щодо недопущення звуження прав освітян, зокрема збільшення педагогічного навантаження, зміни системи оплати праці та можливих масових скорочень, не набрала необхідної кількості голосів. Це, на думку експертів, оголило глибшу проблему — критично низьку громадянську активність педагогічної спільноти.
🎄 Ресурсний АДВЕНТ-календар
Як зазначає голова Харківської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України Сергій Борисенко, петицію оприлюднили у найбільш напружений момент — між першим і другим читанням проєкту Державного бюджету на 2026 рік. Саме тоді вирішувалося, чи буде збільшено навантаження до 22 годин, запроваджено додаткові 14 годин «іншої роботи», змінено підхід до оплати праці та зменшено освітню субвенцію, що могло спричинити оптимізацію мережі та звільнення.
Попри безпосередній вплив цих рішень на умови праці сотень тисяч педагогів, петиція зібрала лише трохи більше половини необхідних голосів. Це, за словами Борисенка, стало показником реального рівня залученості вчителів до захисту власних прав.
Водночас практично всі системні дії спротиву — переговори з урядовцями та народними депутатами, участь у засіданнях, публічні заяви, формування правової позиції й інформаційні кампанії — ініціювали та реалізовували винятково центральні й обласні структури профспілки. Масової мобілізації педагогів так і не відбулося.
Серед основних причин пасивності освітян експерт називає професійне та емоційне вигорання, страх відкрито висловлювати позицію, особливо в малих громадах, недовіру до інструментів впливу на владу та відсутність горизонтальної самоорганізації в освітньому середовищі.
Наслідком такої ситуації, зазначають у профспілці, є послаблення позицій педагогів у діалозі з державою. За відсутності масового спротиву влада сприймає протести як вузькоорганізовані, що полегшує ухвалення непопулярних рішень. Водночас профспілкові структури змушені працювати на межі ресурсів, підміняючи собою широку громадянську активність.
На думку автору аналізу, історія з петицією стала маркером не лише проблем у підходах до реформування освіти, а й низького рівня солідарності всередині педагогічної спільноти. Без активнішої участі самих учителів рішення й надалі ухвалюватимуться без урахування їхньої позиції — для них, але не разом із ними.
Петиція щодо недопущення звуження прав освітян, зокрема збільшення педагогічного навантаження, зміни системи оплати праці та можливих масових скорочень, не набрала необхідної кількості голосів. Це, на думку експертів, оголило глибшу проблему — критично низьку громадянську активність педагогічної спільноти.
Як зазначає голова Харківської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України Сергій Борисенко, петицію оприлюднили у найбільш напружений момент — між першим і другим читанням проєкту Державного бюджету на 2026 рік. Саме тоді вирішувалося, чи буде збільшено навантаження до 22 годин, запроваджено додаткові 14 годин «іншої роботи», змінено підхід до оплати праці та зменшено освітню субвенцію, що могло спричинити оптимізацію мережі та звільнення.
Попри безпосередній вплив цих рішень на умови праці сотень тисяч педагогів, петиція зібрала лише трохи більше половини необхідних голосів. Це, за словами Борисенка, стало показником реального рівня залученості вчителів до захисту власних прав.
Водночас практично всі системні дії спротиву — переговори з урядовцями та народними депутатами, участь у засіданнях, публічні заяви, формування правової позиції й інформаційні кампанії — ініціювали та реалізовували винятково центральні й обласні структури профспілки. Масової мобілізації педагогів так і не відбулося.
Серед основних причин пасивності освітян експерт називає професійне та емоційне вигорання, страх відкрито висловлювати позицію, особливо в малих громадах, недовіру до інструментів впливу на владу та відсутність горизонтальної самоорганізації в освітньому середовищі.
Наслідком такої ситуації, зазначають у профспілці, є послаблення позицій педагогів у діалозі з державою. За відсутності масового спротиву влада сприймає протести як вузькоорганізовані, що полегшує ухвалення непопулярних рішень. Водночас профспілкові структури змушені працювати на межі ресурсів, підміняючи собою широку громадянську активність.
На думку автору аналізу, історія з петицією стала маркером не лише проблем у підходах до реформування освіти, а й низького рівня солідарності всередині педагогічної спільноти. Без активнішої участі самих учителів рішення й надалі ухвалюватимуться без урахування їхньої позиції — для них, але не разом із ними.
Підпишіться на канал 
