Учні в класі часто галасують так, що в кінці дня у педагога болить голова, а голос стає хрипким від повторів: «Тихіше, тихіше, не кричіть». Для того щоб зрозуміти, коли боротися з шумом у класі, а коли дозволяти галасувати, з’ясуймо, чому учні шумлять і чому голосне спілкування може бути корисним для них.
Чотири моделі методичної роботи: яку обрати
Як визначити причину дитячого галасу
Не завжди причина голосного спілкування — конфлікти між дітьми. Вони можуть кричати від утоми чи просто у такий спосіб гратися. Для того щоб правильно вибудовувати взаємодію з учнями, визначте, чому вони галасують у класі. Причини можуть бути різні: пов’язані з настроєм дитини в конкретний момент, проблемами у вихованні тощо.
Причини галасу:
- резонансний стан
- шум навколо
- утома
- особливості особистості
- латентне навчання
Як допомогти учням «приборкати» шум
Не вимагайте від учнів постійної тиші, але намагайтеся регулювати рівень шуму в класі. Адже постійний шум стомлює дітей, знижує концентрацію їхньої уваги, може підвищувати артеріальний тиск. Через це в класі зростає напруження й усім стає складніше спілкуватися. Зокрема, діти більше скаржаться одне на одного, а педагог втомлюється та зривається. Для того щоб контролювати рівень шуму в класі, скористайтеся рекомендаціями з пам’ятки «Як впоратися із шумом у класі: правила для педагога».
Не обмежуйтеся нездійсненним правилом: «Не можна галасувати», натомість навчайте дітей регулювати гучність голосу. Використовуйте нескладні прийоми та ігри, що допоможуть створити в класі сприятливу атмосферу, де всі слухатимуть і чутимуть одне одного, а вам при цьому не доведеться розмовляти пошепки, щоб привернути увагу дітей.
Якщо діти здатні говорити й звучати не лише тихо, але й голосно, це свідчить про їхній психологічний добробут, про те, що вони помірно розкуті та можуть спонтанно діяти. Психологічно здорова людина час від часу може бути «голосною» — це свідчить, що вона здатна наполегливо заявити про себе, виділити себе як «об’єкт» із «фону», бути на передньому плані у власному житті. Водночас людям, які говорять неголосно, зазвичай складно відрекомендовуватися. Через це таких людей часто не чує й не помічає оточення. Як наслідок, вони накопичують негативні емоції, зокрема агресію, стають невротичними й тривожними. Психічно здорові школярі не можуть галасувати завжди. Якщо дитина часто кричить і при цьому погано поводиться, має проблеми з моторикою, порекомендуйте батькам обстежити дитину в невролога, практичного психолога та логопеда.
Спонтанні стани молодших школярів, коли вони вільно грають, галасують і не бояться, що дорослий погано їх оцінить, — стихійна психотерапія, яка потрібна дітям. Їм необхідно галасувати й рухатися кожен день і при цьому не замислюватися, як на це відреагують учителі або батьки. Отже, перш ніж змушувати учнів помовчати, з’ясуйте, чому вони галасують. Навчайте їх регулювати гучність голосу та встановіть у класі певні правила щодо рівня шуму. Однак пам’ятайте, що інколи треба влаштовувати «хвилинки шуму».
Олександра Фокіна,
експерт, канд. психол. наук
для журналу Заступник директора школи
