«Садки більше не є для дітей простором для гри, невгамовної цікавості та яскравих спонтанних відкриттів. Нині там панують механічне зубріння й сухі інструкції. Відтак діти втрачають цікавість, захопленість навколишнім світом — саме ті якості, що дуже знадобляться їм у дорослому житті», — так пише Еріка Крістакіс, фахівець із розвитку дитини Єльського університету (США), у своїй книзі «Важливість бути маленьким: чого дошкільники насправді потребують від дорослих». Дослідниця наголошує, що цей підхід є протиприродним і може завдати непоправної шкоди цілому поколінню дітей.
Зараз адміністрація та педагоги дошкільних закладів часто настільки сфокусовані (або радше зациклені) на академічній успішності дітей, що трапляються навіть виключення із дитсадків при її недостатності! Усе це — через систему стандартизованих тестів та наслідків при поганих відмітках за їх виконання. По-справжньому ця система починає діяти лише у школі, але вочевидь впливає й на дошкільну освіту: педагоги почуваються змушеними у переддвер’ї шкільного навчання «упаковувати» дитячі голівки знаннями, до яких діти виявляються неготовими.
Еріка Крістакіс закликає педагогів-«дошкільників» (не лише в США, а й в усьому світі, адже тенденція академізувати дошкільну освіту є по-справжньому глобальною) згадати: академічна успішність не дорівнює пізнавальному розвитку, особливо коли йдеться про дітей дошкільного віку. Мовлення, мислення, пам’ять дошкільників мають розвиватися в активній ігровій діяльності — лише тоді вони пізніше «розквітнуть» і забезпечать ефективне навчання. Тож коли ми не даємо дітям часу вільно пограти заради того, щоб вони зайвий раз повторили алфавіт або цифри, — то, фактично, не лише позбавляємо дітей дитинства, а й зменшуємо їхні шанси стати успішними, розумними, ініціативними дорослими.
За матеріалами сайту huffingtonpost.com
