Підпишіться на канал Дослідження, проведені в різних країнах, свідчать про відсутність взаємозв’язку між успішністю в школі та рівнем щастя або доходу у пізнішому віці. Важливіше добре вміти робити ті речі, які ми справді хочемо або які любимо.
Саме з перевірки щоденників та домашніх завдань у багатьох сім’ях починається вечір. А закінчується він виснажливими спробами зрозуміти зміст параграфа або зубрінням правил. Нерідко батьки дуже зляться та дають волю рукам та образам. Відтак потерпає найголовніше — стосунки між дітьми і батьками, взаємоповага поступається місцем образі, нерозумінню, обману та посиленню нелюбові до школи у дитини.
Порівнявши, як виховуються діти індіанців і білих американців, американський психолог Ерік Еріксон дійшов висновку, що кожній культурі притаманний свій стиль виховання, і він завжди сприймається батьками як єдино правильний. Виявляється, що тоталітарні традиції зовнішнього контролю особистості, що «впеклися» в плоть і кров травмованого суспільства, пустили глибоке коріння і в сім’ї. Батьки, які мріють бачити свою дитину в майбутньому самодостатньою людиною, — «підсаджують» її на голку залежності від зовнішнього контролю, несумісного ні з успіхом, ні зі здоров’ям, ні з щастям. У свою чергу, їх підтримують учителі старої школи: контролюйте домашні завдання, оцінки, перевіряйте щоденник, зошити, зібраний портфель! А коли ні — то ярлик недостатньо хороших батьків загрожує будь-кому!
Від дитини очікують доброго навчання, найчастіше не розуміючи, що пріоритети можуть бути зовсім іншими. Завдання, які поставить перед дитиною доросле життя, не обов’язково лежатимуть у сфері науки, — але ж школа, нагадаємо, дає наукові знання. Якщо таланти сина або дочки лежать поза цією сферою, то школа їх наче не помічає. Проте мусять помічати батьки.
Набагато важливіші за освітню інформацію відчуття повноцінності та віра в себе. Коли дитина відчуває розчарування батьків, добитися повного використання ресурсів своєї особистості їй важче.
Якщо, замість прийняття і підтримки, батьки нав’язливо проектують на дітей своє марнославство або тривогу про власну інтелектуальну чи батьківську спроможність, відбувається так звана фіксація — надмірне, хворобливе зациклення на питанні навчання. Це відбувається, якщо батько не в змозі впоратися з власною тривогою з приводу виховання. Життєво необхідно відокремити свою дорослу тривогу за майбутнє дитини від реалій її життя.
Якщо ви не тримаєте своїх дітей на голці зовнішнього контролю — ви не наказуєте, а домовляєтеся, обговорюєте умови. Якщо необхідно — йдете на взаємні поступки. Дитина має розуміти розумність ваших вимог та обмежень, внутрішньо погоджуватися з вами. Їй важливо вчитися ставити межі і рамки у відносинах з іншими людьми і у вимогах до самої себе, — адже всі ми, як циркові акробати, балансуємо між принципами розумності й задоволення. Порівнюйте дитину тільки з нею самою — сьогодні краще, ніж учора, чи, навпаки, учора краще вийшло. Якщо не та компанія — не треба нотацій, просто допоможіть їй знайти іншу.
Можна сказати, що кожна неуспішна у навчанні дитина нещаслива по-своєму. Тобто початкова причина шкільного збою в кожної дитини індивідуальна, але потім ставлення до навчання переходить у звичку. Звичайно, будь-яку звичку, змінити її буває нелегко. Хоча й цілком можливо.
