У Міністерстві освіти і науки України (МОН) відбулася творча дискусія на тему «Гіперактивні діти: особливості характеру чи нездоров’я?». Учасниками зустрічі стали науковці освітньої сфери та медицини, практичні психологи дошкільних навчальних закладів.
Обговорення було проведено під головуванням заступника Міністра освіти і науки України Бориса Жебровського, повідомляє МОН.
«Сьогодні терміни «гіперактивність» і «дефіцит уваги» так широко вживаються, що їх починають застосовувати мало не до кожної другої непосидючої дитини. Батькам нав’язується думка, ніби їх активні діти психічно хворі і потребують лікування або особливого спостереження. Але чи кожна дитина, нездатна посидіти на місці довгий час або не слухаюча батьків, гіперактивна? Гіперактивність або непосидючість? Де ж знаходиться межа між характером і нездоров’ям? Як допомогти кожній дитині?», — такими словами розпочав дискусію заступник міністра.
Нейропсихолог, директор центру лікувальної педагогіки Олена Яковенко зазначила, що допомога гіперактивній дитині є дуже складним процесом. Вона зауважила, що синдром дефіциту уваги з гіперактивністю — це не захворювання, а просто дитяча поведінка. За її словами, гіперактивність не діагностується у дітей молодше 5-6 років, оскільки бути активним і непосидючим у цьому дошкільному віці абсолютно нормально. Фахівець переконана, що не треба поспішати застосовувати медикаментозне лікування, адже це може лише нашкодити дитині, а не допомогти.
Усі учасники дискусії одностайно погодилися, що постійні окрики, зауваження, погрози покарання не поліпшують поведінку гіперактивної дитини. Для неї дуже важливим є емоційний і фізичний контакт, який допомагає зменшити м’язову напругу та неконтрольовані емоції. Водночас дитина не повинна відчувати, що її жаліють.
«До речі, аналізуючи біографії великих людей, учені знаходять ознаки синдрому дефіциту уваги та гіперактивності у багатьох. Вважається, що схожим синдромом страждали Олександр Македонський, Леонардо да Вінчі, Вольфганг Амадей Моцарт, Людвіг ван Бетховен, Олександр Пушкін, Бенджамін Франклін, Лев Толстой, Томас Едісон, Альберт Ейнштейн, Едгар По, Генрі Форд, Ернест Хемінгуей, Пабло Пікассо, Уолт Дісней. Тож, для щасливого майбутнього кожної дитини важливо, щоб дорослі всім серцем розуміли її біду. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Гаслом для всіх дорослих мають стати слова: «Здоров’я дитини — понад усе!», — зауважив Борис Жебровський.
На завершення дискусії посадовець дав доручення фахівцям МОН продовжити вивчення теми гіперактивності дітей, а також включити відповідні розділи до навчальних планів підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів.
