Прифронтові школи краще підготовлені до дистанційного навчання, ніж школи в тилу, — дослідження

Українські школи у прифронтових областях демонструють вищий рівень організаційної готовності до дистанційного навчання, ніж заклади у відносно безпечних регіонах. Вони частіше використовують єдині цифрові платформи, мають затверджені стратегії та підготовлені навчальні матеріали. Про це свідчать результати дослідження KSE Institute, проведеного у співпраці з Міністерством освіти і науки України. Дослідження «Організація дистанційного навчання в закладах загальної середньої освіти України в умовах повномасштабної війни та післявоєнного відновлення» підготував Центр дослідження освіти в надзвичайних ситуаціях KSE Institute. Його метою було оцінити готовність українських шкіл забезпечувати якісне дистанційне та змішане навчання.

📑 Додатки до наказів: як оформляти та реєструвати

Опитування проводили з 24 квітня до 22 травня 2026 року. У ньому взяли участь 3248 респондентів із 65 закладів освіти, зокрема 122 представники адміністрацій, 960 учителів та 2166 учнів. Із досліджених шкіл 40 розташовані у прифронтових областях, ще 25 — у неприфронтових.

Прифронтові школи частіше використовують єдині навчальні платформи

За результатами дослідження, 67% прифронтових шкіл використовують єдину платформу для дистанційного навчання, тоді як серед неприфронтових цей показник становить 49%. Ще помітніша різниця у використанні цифрових сервісів: повний набір необхідних інструментів мають 47% прифронтових закладів проти 11% неприфронтових.

Дослідники зазначають, що головна відмінність полягає не стільки в наявності техніки, скільки в організації роботи. У прифронтових школах цифрові інструменти частіше об'єднані в цілісну систему, тоді як в інших регіонах дистанційне навчання нерідко організовують ситуативно.

Затверджену стратегію дистанційного навчання мають 58% прифронтових шкіл

Суттєві відмінності виявили й в управлінні дистанційним навчанням.

Зокрема:

• 58% прифронтових шкіл мають чітко затверджену стратегію розвитку дистанційного навчання, серед неприфронтових — 26%;
• 75% прифронтових закладів офіційно визначили відповідальних за організацію дистанційного навчання, серед неприфронтових — 43%;
• 71% прифронтових шкіл регулярно здійснюють моніторинг дистанційного навчання, тоді як у неприфронтових областях — 46%.

Водночас більшість досліджених закладів уже мають основні внутрішні документи, які регулюють дистанційне навчання. У прифронтових школах відповідний комплект документів є у 92% закладів, у неприфронтових — у 80%.

Проте дослідники звертають увагу, що наявність документів не завжди означає їхнє практичне використання. Важливо, щоб учителі розуміли встановлені правила, а адміністрація використовувала результати моніторингу для вдосконалення освітнього процесу.

Лише 9% неприфронтових шкіл мають повністю підготовлені матеріали для дистанційного навчання

Одна з найбільших відмінностей стосується навчального контенту. Повністю розроблені матеріали для дистанційного навчання мають 40% прифронтових шкіл і лише 9% неприфронтових. Крім того, чіткі критерії якості цифрових навчальних матеріалів визначили 43% прифронтових закладів проти 20% неприфронтових.

Це означає, що у школах із тривалим досвідом дистанційної роботи частіше є підготовлені матеріали, які можна використовувати незалежно від місця перебування учнів та обставин, що перешкоджають проведенню звичайних уроків.

Половина опитаних учнів неприфронтових шкіл навчається лише зі смартфона

Дослідження також виявило відмінності в забезпеченні учнів цифровими пристроями.

Серед опитаних школярів неприфронтових областей 50% використовують для дистанційного навчання лише смартфон. У прифронтових закладах таких учнів 18%. Водночас ноутбуками користуються 50% учнів прифронтових шкіл проти 26% у неприфронтових.

Автори дослідження застерігають, що на ці результати може впливати склад вибірки: серед неприфронтових закладів, які взяли участь в опитуванні, переважають сільські школи.

Чому прифронтові школи виявилися краще підготовленими

На думку дослідників, ключове пояснення полягає в досвіді організації освітнього процесу. Для багатьох прифронтових шкіл дистанційне навчання протягом тривалого часу залишається основною формою роботи через безпекові загрози. Це спонукало заклади розробляти сталі правила, впорядковувати комунікацію, готувати цифрові матеріали та визначати відповідальних працівників. Натомість у неприфронтових регіонах дистанційне навчання частіше використовують тимчасово — зокрема під час повітряних тривог, перебоїв з електропостачанням або інших надзвичайних обставин.

У висновках дослідження зазначено, що основна відмінність між цими групами шкіл полягає у зрілості організації дистанційного навчання. Прифронтові заклади частіше вибудували його як цілісну систему, тоді як у неприфронтових окремі компоненти можуть працювати неузгоджено.

Водночас автори наголошують: готовність школи до дистанційного навчання не означає, що цей формат має замінити очний. Там, де безпекові умови дозволяють, очне навчання залишається пріоритетом.

Що рекомендують дослідники

За результатами дослідження експерти рекомендують забезпечити готовність до дистанційного навчання кожного закладу освіти незалежно від його розташування. Для цього пропонують розробляти типові пакети документів і практичні інструкції для шкіл, удосконалювати цифрові освітні середовища, забезпечувати технічну підтримку та стабільне фінансування. Окрему увагу рекомендують приділяти підготовці вчителів до розроблення дистанційних курсів, використанню асинхронного навчання та підтримці учнів, які не мають належної техніки. При цьому допомогу закладам освіти дослідники радять визначати не лише за їхнім розташуванням у прифронтовій чи неприфронтовій області, а передусім за фактичним рівнем готовності до дистанційного навчання.

Висновок 

Дослідники підсумовують, що дистанційне навчання має стати постійною складовою готовності кожної школи до надзвичайних ситуацій. Адже потреба швидко перейти в онлайн-формат може виникнути в будь-якому регіоні України.