Що важливіше для сучасної освіти — скільки дитина знає чи що вміє робити зі своїми знаннями? Чому оцінок і академічних результатів уже недостатньо? Яку роль у розвитку молодої людини відіграють самостійність, відповідальність, наставництво й право на помилку? Про це говорили освітяни, представники бізнесу під час круглого столу в «Інтерфакс-Україна»
16 жовтня 2026 року в пресцентрі інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» відбулася пресконференція на тему «Освіта, що формує людину. Психологія лідерства та гуманізму у світі глобальних криз». Цей захід організував Інститут психології і підприємництва, який об’єднав представників освіти, науки, бізнесу та студентської спільноти. До дискусії долучилися представники закладів освіти, бізнесу, HR-сфери та студентства.
Чимало озвучених ідей стосуються саме школи. Самостійність, відповідальність, критичне мислення, уміння комунікувати, робити вибір і розуміти його наслідки формуються задовго до вступу в університет.
Одна з ключових думок дискусії: освіта має не лише готувати людину до професії, а й допомагати їй навчитися будувати власне життя.
🪂Індивідуальна освітня траєкторія: як формувати
Замість «Ким ти хочеш стати?» — «Якою людиною ти хочеш бути?»
Дорослі часто запитують дитину: «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?». У центрі такого запитання — майбутня професія. Однак сучасний світ швидко змінюється. Людина може змінювати сферу діяльності, опановувати нові технології, поєднувати кілька професійних ролей. Тому поряд із запитанням «Ким ти хочеш стати?» варто ставити й інші:
- Яке життя ти хочеш побудувати?
- Якою людиною прагнеш бути?
- Що для тебе важливо?
- Які твої сильні сторони?
- Яку цінність ти можеш створювати для інших?
Учасники звернули увагу на те, що заклади освіти працюють з людиною саме тоді, коли формується її ідентичність, уявлення про себе, власні можливості та життєві орієнтири. Для школи це теж важливий орієнтир: допомагати дитині не лише накопичувати знання, а й розуміти себе та вчитися цими знаннями користуватися.
Не лише оцінка, а історія розвитку дитини
Традиційна система оцінювання показує, наскільки учень засвоїв навчальний матеріал. Проте з табеля складно зрозуміти, чи навчився він працювати в команді, проявляти ініціативу, домовлятися, приймати рішення та доводити справу до результату. Утім варто помічати не лише підсумкову оцінку, а й динаміку:
- чого дитина навчилася;
- що тепер може робити самостійно;
- де проявила ініціативу;
- у чому стала впевненішою;
- які рішення вже здатна приймати.
Тоді оцінювання стає не лише фіксацією правильної чи неправильної відповіді, а й інструментом розвитку.
Програму верифіковано для участі в проєкті «ГРОШІ ХОДЯТЬ ЗА ВЧИТЕЛЕМ». Опрацюєте нові підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів. Опануєте алгоритм, інструменти та методи формувального оцінювання
Знати недостатньо — знання потрібно перевіряти дією
Одна з наскрізних тем дискусії — розрив між теоретичними знаннями та вмінням застосовувати їх у житті.
Проєктне навчання, командні завдання, дебати, практичні кейси, створення власних продуктів, співпраця з громадою та бізнесом допомагають учневі перейти від позиції «я це вивчив» до позиції «я можу це використати».
Саме цього очікують і роботодавці. Представники бізнесу говорили не лише про професійні знання кандидатів, а й про комунікацію, готовність навчатися, ініціативність, відповідальність і самостійність мислення.
HR-директорка технологічного холдингу Ольга Бондаренко наголосила: талант і знання можуть дати людині стартову перевагу, але подальший розвиток значною мірою залежать від наполегливості, відповідальності, дисципліни та здатності постійно навчатися.
Для педагогів це привід переосмислити результат навчання. Учень, який запам’ятав правильну відповідь, і учень, який може проаналізувати нову ситуацію, поставити запитання, запропонувати рішення та аргументувати його, демонструють різні освітні результати.
Помилка має стати досвідом, а не вироком
Учасники дискусії обговорили, як навчити дитину відповідальності. Цей шлях — давати молодій людині можливість робити вибір, приймати рішення, бачити їхні наслідки та аналізувати помилки.
Ольга Бондаренко застерегла: право на помилку не означає права на безвідповідальність. Помилка стає навчальним досвідом тоді, коли людина може її визнати, проаналізувати й змінити подальші дії. Якщо дитина боїться помилитися, вона частіше мовчить, не пропонує нового й чекає правильної відповіді від учителя. Якщо ж помилку можна дослідити — «Що сталося? Чому? Що я спробую наступного разу?» — з’являється простір для розвитку рефлексії та самостійності.
Водночас свобода не означає відсутності меж. Завдання дорослого — визначити, де учень може діяти самостійно, де потребує підтримки, а де ціна помилки надто висока.
Менше контролю — більше наставництва
Змінюється й роль дорослого. Модель «учитель знає — учень виконує» дедалі менше відповідає середовищу, в якому дитині доведеться жити й працювати. Подібну трансформацію вже переживає бізнес: керівникові недостатньо поставити завдання та перевірити результат. Він має допомогти людині зрозуміти мету й навчити її самостійно рухатися до результату.
У педагогіці ця логіка перетворює вчителя з контролера на наставника.
Наставник не робить усе замість дитини й не відмовляється від вимог. Він створює умови, у яких можна ставити запитання, пробувати, отримувати зворотний зв’язок, помилятися, виправлятися і поступово брати на себе більше відповідальності.
Освіта не може існувати окремо від реального життя
Ще одна тема круглого столу — співпраця освіти та бізнесу.
Підприємець Юрій Скільський запропонував частіше організовувати зустрічі молоді з представниками компаній та візити на підприємства, щоб учні й студенти могли побачити реальне професійне середовище. Такі зустрічі, проєкти, екскурсії, волонтерство та практичні кейси можуть допомогти підліткам краще зрозуміти різні життєві сценарії й перевірити власні інтереси.
Наприкінці зустрічі організатори анонсували міжнародну платформу IPE Leader 2027, яка має об’єднати освіту, бізнес, науку, молодіжні ініціативи та гуманістичну культуру. У програмі заявили понад 20 заходів, зокрема молодіжний хакатон та Український форум лідерства із соціальними проєктами для шкіл і громад.
Що особливо важливо для дітей, які дорослішають під час війни
Для української освіти ця дискусія має ще один вимір.
Діти й підлітки дорослішають в умовах війни, вимушеного переміщення, невизначеності, дистанційного навчання, повітряних тривог і психологічного навантаження. Тому їм потрібні не лише академічні знання, а й внутрішня стійкість, уміння будувати стосунки, розуміти себе, ухвалювати рішення, звертатися по допомогу, відновлюватися після невдач і бачити власне майбутнє.
Тетяна Гарець пов’язала труднощі в комунікації сучасних підлітків із досвідом війни та тривалого дистанційного навчання. Тому освітнє середовище дедалі більше потребує практик взаємодії, командної роботи та реального спілкування.
Що можемо доручити чату GPT: долаємо сумніви і співпрацюємо
Головне: орієнтири для школи
Після дискусії окреслюємо кілька орієнтирів.
- Не лише оцінювати знання — спостерігати за розвитком. Помічати прогрес дитини, її ініціативу, самостійність, уміння працювати з іншими й доводити справу до результату.
- Не лише пояснювати — давати можливість діяти. Використовувати проєкти, дослідження, дискусії, практичні задачі й ситуації вибору.
- Не лише готувати до професії — розвивати особистість. Комунікація, відповідальність, самостійне мислення, уміння вчитися та адаптуватися можуть бути не менш важливими, ніж професійні знання.
- Не пропонувати один сценарій успіху для всіх. Допомагати дітям досліджувати власні інтереси, здібності й цінності.
- Не підміняти розвиток контролем. Створювати безпечні межі, але залишати простір для вибору, ініціативи, помилок і відповідальності.
Тож до запитання «Що знає дитина?» варто додати ще два: «Що вона вміє робити зі своїми знаннями? Якою людиною стає завдяки освіті?»
Дізнавайтеся про зміни першими. Додайте 
