Як підготувати до школи дитину з групи ризику

Робота із «завтрашніми» першокласниками — це насамперед відповідальність фахівців психологічної служби дошкільних закладів. Часто така робота не має системи. Про формування психологічної готовності дитини до школи згадують, як то кажуть, в останню мить і передусім роблять акцент на з’ясуванні рівня готовності.

Це шкодить сім’ї, яка не вміє адекватно розподіляти зусилля, аби забезпечити оптимальний загальний психічний і фізичний розвиток дитини впродовж всього дошкільного дитинства. Зокрема, батьки часто не замислюються, як ліпше розставити пріоритети серед розмаїття секцій та гуртків для дітей. Такий підхід шкодить і фахівцеві, який за п’ять-шість місяців має провести титанічну роботу з формування психологічної готовності до школи у дошкільника шостого року життя. У підсумку маємо фактично знищений рік життя дитини.

Сподіваємося, що поступово цей травматичний для дитини підхід піде у небуття, зокрема і зусиллями фахівців психологічної служби. Наразі ж спробуємо допомогти практичному психологу вийти з цієї ситуації гідно і все-таки забезпечити адекватний рівень готовності до школи кожній шестирічній дитині.

Неадекватна реалізація адекватних вимог

Змістове наповнення вимог, які фахівці висувають до дитини шестирічного віку, — цілком адекватне віковим якісним надбанням дитячої психіки. Але це лише прописано в Базовому компоненті дошкільної освіти та в чинних програмах розвитку. На практиці в дошкільних закладах такі вимоги часто є лише формальними загальними правилами.

Своєю чергою, життєзабезпечення дитини в сімейному оточенні часто зорієнтоване на мрії батьків щодо дитини, а не потреби й бажання самої дитини. При цьому першочерговим своїм завданням чимало батьків вважають «нашпиговування» дитини все більшою кількістю знань та вмінь. Проте користі від таких знань мало, адже:

• батьки не зважають на вимоги, які висувають до дитини дошкільний заклад та школа, а при виборі гуртка чи розвивальної групи орієнтуються найчастіше на поради знайомих або відповідність моді, статусу тощо
• знання, отримані в результаті «дресирування», є «мертвими» — дитина не усвідомила їх, не прожила процес їх опанування як важливий і цікавий, тож здебільшого не може ними користуватися.

Ситуація ускладнюється тим, що і в дошкільних закладах, і вдома старші дошкільники мало граються. Зокрема, у дитячих садках по-справжньому творчо граються лише кілька дітей із групи, тоді як більшість демонструє лише маніпулятивні дії з іграшками. Інших розваг у періоди вільного часу в цих дітей зазвичай не спостерігаємо. Навіть коли вихователь пропонує пограти, скажімо, у настільну гру чи зайнятися конструюванням, змістовної діяльності без контролю вихователя діти не розгортають: усе зводиться до розрізнених маніпулятивних дій.

Коли у дітей виникає потреба в русі — вони знаходять собі партнерів для рухливих розваг, але гра відбувається так метушливо й безладно, що найчастіше дорослий змушений втручатися й угамовувати їх. Характерно, що такі діти не вміють налагоджувати взаємодію з партнером — тож рухливі розваги часто завершуються сварками.

Навіть такої поверхневої характеристики цілком достатньо, щоб зрозуміти: ці «завтрашні» школярі — реальні претенденти до групи неготових до школи. Тож потрібен радикальний вплив, який мають спільно забезпечити сім’я і дошкільний заклад.

Організовуємо життєдіяльність дитини правильно

У старшого дошкільника немовби змикаються поглиблені інтереси до предметного світу (хочу знати більше) і якісне «крокування» до світу людей (хочу бути дорослим). Ці нові особливості в поведінці потребують якісних змін в організації його життєдіяльності з боку дорослих.

Найголовніше, аби дорослі спрямували зусилля на пробудження здатності дитини до саморуху шляхом розвитку власних пізнавальних потреб і способів їх задоволення. Цю роботу проводьте насамперед через розвивальні можливості всіх видів гри. Наголосимо, що робота має бути суто індивідуальною. Адже кожен із старших дошкільників має свій «букет» психологічних особливостей, що гальмує розвиток і потребує створення розвивальних ситуацій, орієнтованих конкретно на його потреби.

Кожну розвивальну ситуацію спрямовуйте на задоволення нового рівня потреб дитини. У системі взаємин «дитина — дорослий» у суб’єкт-суб’єктному форматі дорослий має:

• поступово розширювати межі свободи дитини
• активно підтримувати її особистісну активність
• стимулювати здатність самостійно знаходити шлях розв’язання проблеми та усвідомлено аргументувати його в мовленнєвому висловлюванні.

Загалом дорослий має реалізовувати супровід опосередковано, емоційно підтримуючи саморух та самореалізацію нових потреб дитини.

Справи керівника у жовтні: що проконтролювати

Навіщо проводити діагностику?

Психологічні передумови готовності дитини до шкільного навчання:

• сформованість ігрової діяльності, а саме здатність —

— переносити значення предметів на предмети-замінники
— зіставляти ролі й правила
— дотримуватися правил

• адекватний рівень —

— розвитку наочно-образного мислення та пізнавальних мотивів
— зіставлення зорового і смислового поля
— розвитку самоконтролю
— оволодіння символічною функцією мислення

• рівень розвитку соціальних взаємин —

— здатність іти на контакт і налагоджувати його
— уміння запропонувати іншій дитині гру та організувати гру за правилами
— уміння домовлятися

• узагальнення переживань щодо оцінювання себе іншими.

Саме зазначені передумови складають дошкільну зрілість, що є запорукою психологічної готовності старших дошкільників до систематичного шкільного навчання. Аби вивчити специфіку цієї готовності, проводять загальне діагностичне обстеження, за результатами якого має бути виділена так звана група ризику. Здебільшого практичний психолог з педагогами визначають групу ризику вже до січня.

До групи ризику належать діти, яким наразі практичний психолог не може рекомендувати готуватися до переходу до шкільного життя та йти до школи в шість років. Зазвичай у таких дітей затримки у формуванні якісних вікових новоутворень психіки відбулися приблизно на четвертому році життя. Однак і їхнє повторне перебування у старшій групі не дасть педагогам змоги здійснювати індивідуальний цілеспрямований розвивальний вплив, аби розкрити потенційні можливості дитячої психіки.

Їм потрібна підготовча група зі спеціальною корекційною програмою життєзабезпечення, де діти проведуть адекватно організований активний рік перед вступом до школи.

За результатами діагностичного обстеження стосовно кожної дитини з групи ризику має бути розроблена стратегія корекційної допомоги, яка узгоджуватиме дії всіх дорослих учасників освітнього процесу — педагогів, практичного психолога та батьків. Системно організована корекційна допомога дасть змогу з’ясувати готовність до шкільного життя кожної окремої дитини й надати індивідуальні рекомендації її батькам. Для дітей групи ризику необхідне також детальне обстеження з метою:

• надати психологічну характеристику особливостей психічного розвитку кожної дитини на певний момент
• спрогнозувати розвиток кожної дитини за умови проведення з нею відповідної корекційної роботи.

На підставі результатів детального обстеження розробіть програму індивідуальної корекційної роботи, під час якої педагоги матимуть змогу сконцентруватися на кожній конкретній дитині
й усунути причини її відставання.

Реалізація цієї програми (надто на фінішній прямій до школи) є спільною турботою педагогічного колективу дитячого садка і сім’ї дитини.

Технологія розвивальної роботи у взаємодії з дитиною

Психологічний супровід усього процесу підготовки до школи має бути реалізований винятково на основі прицільного вивчення актуального рівня і зони найближчого розвитку конкретної дитини групи ризику. У такому разі кваліфікований психологічний супровід здатен:

• забезпечити ефективне використання гри в розвитку вольової та пізнавальної сфери дитини і водночас збагачення гри пізнавальною діяльністю
• використати особистісну активність дитини як джерело саморуху, саморозвитку і водночас позитивних змін в емоційному настрої дитини, гармонізації самооцінки.

Все це і має стати підґрунтям для активізації пізнавальної потреби.

У межах психолого-педагогічного супроводу з боку практичного психолога та вихователів потрібні такі кроки:

• робота з батьками та озброєння їх засобами розвивальної допомоги дитині
• налагодження контактів з психолого-педагогічною службою школи, куди планують віддати дитину, для наступності грамотного супроводу.

За будь-якого прогнозу розвитку єдино правильною буде тактика співпраці дорослого з дитиною.

Пробуджуємо цікавість до гри

Першим напрямом роботи практичного психолога з дитиною групи ризику є пробудження цікавості до гри та навчання гратися. Серед завдань для фахівця тут можна виокремити такі:

• пробудження цікавості до гри з іграшкою (іграшками) наодинці та з другом
• формування у дітей —
  • здатності домовлятися;
  • вміння розбудовувати сюжет гри.

Дорослий на основі довірливих стосунків має пробудити інтерес дитини до змістовної гри з улюбленою іграшкою з емоційно забарвленим мовленнєвим супроводом. Мета дорослого: стимулювати дитину до фантазування, як ще можна використати іграшку (іграшки).

Організуйте серію таких занять. Протягом їх проведення дорослий має відчути, коли слід перейти від безпосереднього до опосередкованого супроводу особистісної активності дитини. У цьому випадку дорослий має домовитися з іншою дитиною, щоб вона запропонувала Сергійку разом розіграти вже знайомий сюжет і допомогла йому навчитися грати цікаво. При цьому дорослий може підказати, як це зробити (з огляду на те, чого корисно навчитися Сергійку).

Застосовуємо дидактичні ігри

Другий напрям роботи — добір спеціальної серії дидактичних ігор для декількох партнерів із чітко визначеними правилами. Перевагою таких ігор є те, що вони активізують пізнавальні і комунікативні мотиви кожної дитини-учасника, потребують їхньої суб’єктної активності.

Під час застосування дидактичних ігор із правилами:

• пробудіть цікавість до таких ігор
• навчіть грати за чіткими правилами.

Тактика фахівця є такою самою, як і на попередньому етапі роботи (пробудження цікавості до гри), а саме:

• спочатку проведіть серію індивідуальних ігрових занять дорослого з дитиною
• поступово ускладнюйте ігри
• включіть дитину в режим самостійного ігрового партнерства під грамотним супроводом практичного психолога чи вихователя.

Результатом має бути пробудження цікавості дитини до ігрової діяльності за правилами, її задоволення собою та діяльністю.

Дидактичні ігри завжди мають змістову наповнюваність, задану дорослим, — і в дидактичному матеріалі, і в самому процесі гри. Тобто через правила дитина не може істотно змінювати ігри. Тож дорослі мають змогу вибудовувати систему вправ відповідно до змістового навантаження ігор, керуючись вимогами освітньої програми і зони найближчого розвитку дитини.

Контроль під час ігор також переважно належить дорослому, хоча дитина може певною мірою моделювати гру на свій смак. Водночас дорослий має змогу в процесі ігор здійснювати гуманний супровід змін в емоційній сфері дитини, зокрема підтримувати почуття та повноцінне проживання дитиною власного успіху. За таких умов дорослий опосередковано впливає на вибір дитини на користь розвивальної діяльності, під час якої дорослий реалізує адекватне спілкування. Саме тому дидактичні ігри визнані ефективним розвивальним засобом.

Оптимізуємо зв’язне мовлення

У форматі індивідуальної корекційної роботи виокремимо ще одне завдання для практичного психолога: оптимізувати зв’язне мовлення дитини, забезпечити грамотний супровід процесу вдосконалення здатності міркувати, робити узагальнення й формулювати висловлювання.

Активізуємо батьків

Серед завдань, які стоять перед практичним психологом у роботі з батьками старших дошкільників, найголовнішими є такі:

• акцентувати їхню увагу на значенні грамотного зв’язного мовлення дитини для готовності до шкільного навчання і загалом для повноцінного розвитку особистості
• наголосити на ролі сімейного оточення в мовленнєвій компетентності дитини дошкільного віку.

Практичний психолог має залучити близьких дорослих до активної участі в реалізації індивідуальної корекційної програми, розробленої психолого-педагогічною службою дошкільного закладу. Найліпше рекомендувати батькам індивідуальні форми взаємодії, зокрема дати спеціальні домашні завдання для спільної діяльності батьків із дитиною в сімейній атмосфері. При цьому практичний психолог має задати алгоритм дій дорослого.

Завдання дорослого: уважно слухати й чути дитину, допомагати їй грамотно та зв’язно будувати висловлювання, виховувати у дитини здатність чути себе, виправляти кострубаті фрази.

Запорукою успішної співпраці фахівця з батьками має стати переконання батьків у тому, що:

• дошкільне дитинство взагалі (і старший дошкільний вік зокрема) має особливе значення для загального процесу розвитку дитячої особистості
• успіх дитини у тривалому періоді шкільного навчання неможливий без міцного фундаменту — дошкільної зрілості.

На такій платформі співпраця дорослих стає творчою і доволі продуктивною.

Предмет аналізу для практичного психолога

Усім відомий потяг дітей дошкільного віку до новизни, зокрема їхня невгамовна допитливість протягом періоду «чомучки» (3-4 роки). Цю якість необхідно підтримувати й використовувати для стимулювання дитини до саморуху. Особливу увагу потрібно приділяти розвитку пізнавальної активності дитини, її самостійності в пошуку і в пізнанні нового, емоційному забарвленню процесу пошуку й досягнення результату.

Підтримуйте розвиток пізнавальної активності дитини вже в молодшому та середньому дошкільному віці. Адже це якісна сходинка, яка спонукатиме розвиток творчого фантазування, прояв потреби експериментувати, викликатиме нові запитання та поглиблюватиме інтерес. На цьому фоні пізнавальна активність поступово ставатиме стійкою якістю поведінки дитини, виокремлюватиметься потреба пізнавати, а сам процес пізнання виростатиме до рівня ціннісної орієнтації.

Між тим, нині зорієнтованість старших дошкільників на пізнання є поодинокими випадками. Що ж саме має бути предметом аналізу практичного психолога, аби він зміг зарадити цій прикрій ситуації?

Виконання завдань

Предметом аналізування має стати насамперед процес виконання дитиною завдань, а саме:

• із якими труднощами стикається дитина
• який характер мають зупинки в процесі виконання
• які трапляються помилки, неправильні дії дитини
• як довго триває виконання.

Щоб виробити індивідуальну стратегію подолання труднощів у діяльності дитини, визначте, які способи допомоги потрібні і достатні для неї. Зокрема:

• стимулювання — активізація власних можливостей дитини
• емоційне регулювання — оцінні судження дій дитини
• спрямовування — орієнтація самостійних дій дитини
• організація — планування й конкретизація дій дитини
• навчання — повторний показ і пояснення.

Правила поведінки

Приділяйте увагу правилам поведінки та свідомо вправляйте дитину в їх дотриманні, адже це обов’язкова умова досягнення бажаного успіху. Найближчим ступенем суспільної взаємодії для дитини буде взаємодія в системі «учитель — учень».

У центрі уваги дитини мають стати поняття:

• «Я навчаюся»
• «Я можу»
• «Я хочу і буду».

При цьому дорослий — це опора, підтримка, захист і допомога.

Усі вказані аспекти є важливими не лише на етапі діагностичного обстеження, а й у щоденній роботі з дитиною. Адже процес психічного розвитку — неперервний, і те, що здавалося недосяжним учора, сьогодні може бути дитині цілком під силу.

Підтверджені результати

Досвід свідчить, що саме вищеописаний формат оптимізації формування якісних новоутворень, що гарантують достатній (оптимальний) рівень дошкільної зрілості дитини, дасть фахівцям змогу вчасно виокремити дітей, зона найближчого розвитку яких не орієнтована на стартовий рівень шкільного навчання.

Психолого-педагогічна взаємодія дорослих з дитиною — це неважка, а кропітка праця. Тому в так званих групах ризику конче потрібен грамотний психологічний супровід всього процесу. Якщо ця взаємодія є гармонійною, то потенційні можливості кожної дитини швидко пробуджуються й активно розвиваються.

Найголовніша перевага такого підходу в тому, що дітям, які йдуть до підготовчої групи, фахівці зберігають рік щасливого дошкільного дитинства, і відтак діти охоче йдуть до школи. Натомість для їхніх однолітків, яких батьки віддали до школи (переважно керуючись думкою «якось впорається, та й ми допоможемо»), початок нового шкільного життя зовсім не був радісним і до того ж наклав негативний емоційний відбиток на власне це нове життя. Часто нейтралізувати потім цей емоційний негатив не вдається, і «відбування тяжкої повинності» триває для дитини чи не весь період шкільного навчання.

Насамкінець зауважимо, що трапляються складні випадки, коли практичному психологу та вихователям не вдається долучити сім’ю дитини до спільної роботи, а відтак і досягти бажаних зрушень. Вважаємо, що у таких випадках фахівці закладу дошкільної освіти зобов’язані будь-що здійснювати психолого-педагогічний супровід дитини для передачі згодом своїм колегам у школі, аби ті продовжували патронаж. У такий спосіб педагоги зможуть запобігти розчаруванню дитини у власних силах і підтримати її віру в успіх.

Світлана Ладивір, провідний науковий співробітник лабораторії психології дошкільника
Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, канд. психол. наук, Київ,
ж. «Практичний психолог: Дитячий садок»