Підпишіться на канал МОНмолодьспорту працює над змінами до програми зі світової літератури. У той же час на поличках українських книгарень почали з’являтися адаптовані перекази «дорослих» класичних творів для дітей. Батьки тепер можуть привчати дітей до шедеврів світового письменства самотужки.
Як розповіла одна з опитаних виданням мам, нещодавно вона придбала одну з таких книг — «Фауста» В. Гете для дітей. Ця книжка була в списку кращих книг минулорічного Форуму видавців. «Хлопчик, якому ця книжка призначалася, любить різні мультики про монстрів, зоряні війни. Тож я вирішила, що йому буде цікаво дізнатися про добро і зло дещо в іншому контексті, не настільки примітивному, як це подається у сучасній мультиплікації», — зазначила вона. Мати хлопчика наголосила, що дитина книжку прочитала й залишилася задоволеною. «Сподобався «дитячий» «Фауст» і мені: красиві ілюстрації (Клауса Ензіката), цікавий текст. У передмові не було зазначено, для якого віку читачів рекомендована книга, мабуть, для дітей 7-10-річного віку та підлітків. Хоча такого роду літературу можна сміливо рекомендувати дорослим, які не читали класику взагалі. Для загального розвитку», — пояснила вона.
Тобто наразі українські видавці, наслідуючи своїх зарубіжних колег, прагнуть заохотити українських дітей до читання, в тому числі, до читання класики.
Ціль дуже хороша, враховуючи той факт, що число українських дітей, які регулярно беруть в руки книги, постійно скорочується. За даними компанії TNS Ukraine, якщо ще в 2003 році їх було 57%, то в 2008-му вже 52%. При цьому молодь якщо і читає, то в основному літературу за шкільною програмою — популярні колись серед радянських дітей пригоди і фантастика не користуються попитом. Охолонули до літератури і дорослі. Інтерес до неї проявляють 73,5% британців, 66% німців, 61% французів і лише 30% росіян і 27% українців. А якщо не читають батьки, з кого брати приклад дітям?
Тому поява нового жанру книжок – сміливий, але ризикований крок. Як зауважила літературознавець Маріанна Кіяновська, адаптована класика для дітей може мати свого читача в Україні за умови якісної роботи: нею повинен займатися добрий письменник та фаховий художник, а не заробітчанин. «Діти потребують високого рівня символізації. Казка — це за великим рахунком набір символів та архетипів, і адаптація — не цензура, а зведення до прозорих архетипічних структур», — впевнена Кіяновська.
Існує стереотип, що класика це — нудно і нецікаво. Великі тексти, що наганяють сонливість. На жаль, такої думки притримуються чимало людей. На думку Діани Клочко, цей стереотип нав’язаний недолугою шкільною програмою, яка відвертає від читання, а не пропагує його. Тому Клочко обома руками «за» адаптацію, більше того, свого часу вона сама ініціювала її видання.
А от литовська письменниця, видавець та художниця Сігуте Ах адаптаціями не захоплюється. При цьому, вона приймає це явище в сучасній літературі для дітей, бо «як будь-який інший кітч у літературі, воно неминуче». Адаптація не передає дух твору, але це — компроміс, бо діти взагалі можуть відвернутися від читання. «Було б шкода, якби забули «Фауста“, «Ромео та Джульєтту», — зазначила Сігуте Ах. Вона вважає, що на все свій час, і батьки, читаючи класику, можуть переказувати текст дитині, і казати при цьому: «Виростиш і сам прочитаєш». Однак таких дорослих мало.
