Коли батьки вибирають іграшки для своїх дітей, на їх вибір впливають декілька моментів: їхнє уявлення та настановлення щодо виховання і розвитку дитини, власний досвід, тобто історія власного дитинства.
Про це заявила психолог, редактор журналів «Практичний психолог: Дитячий садок» і «Практичний психолог: Школа» Тетяна Гурковська.
Як пояснила психолог, уявлення батьків чи то інших близьких дорослих щодо виховання малюків і забезпечення їхнього розвитку сьогодні мають надзвичайний діапазон — від нерозуміння значущості періоду дитинства у становленні людини, а звідси і тієї ролі, яку відіграє в цьому процесі гра та іграшка, а відтак і дорослий; до крену в бік інтелектуального розвитку та абсолютного перебільшення впливу розвивальної іграшки на зростання малюка та її місця і обсягу в цьому процесі.
«У першому варіанті батьки купують іграшки, щоб забезпечити собі спокійний вечір, адже дитині є чим займатися, у неї є нова іграшка, і вона нею бавиться. Утім, у такій ситуації батьки не розуміють того, що будь-яка іграшка розкриває свої таємниці перед дитиною лише в руках дорослого. Саме він має навчити дитину — показати і розказати, як діяти з іграшкою, як із нею можна гратися», ― запевнила Т.Груковська.
Відкуповуючись іграшками, батьки найменше задумуються над тим, що велика кількість іграшок аж ніяк не забезпечує розвитку дитини, тут потрібна ще й допомога дорослого.
За словами психолога, специфічність іграшкового асортименту радянського і пострадянського періоду «змушує» дорослих купувати іграшки не стільки для дитини, скільки для себе, компенсуючи обмеженість, сірість, однаковість іграшок у власному дитинстві. А тому купують «залізницю» піврічному немовляті, зайця вдвічі більшого від дворічної дівчинки, порцелянову ляльку — трирічній бешкетниці. «І щиро не розуміють, чому маля не реагує на подарунок або реагує саме так: плаче і ховається за маму або ж відриває чи відгризає якийсь елемент іграшки за дві хвилини, як подарунок був вручений. А подекуди навколо подарунка збираються 30-річні «хлопчики» і «дівчатка» та захоплено ним граються», ― зазначила фахівець.
Іншим варіантом, який призводить до появи надмірної кількості іграшок у квартирі, є нерозуміння батьками масштабу тих змін, що відбуваються в період раннього і дошкільного віку, які розглядають іграшку лише як забавку для маляти. А тому купують і те, до чого потягнулася дитяча рука, і те, що є модним.
Є проблема крену у розвитку дитини в інтелектуальний бік,що пов’язано з педагогічними уявленнями батьків, які характеризуються перебільшеним значенням розвивальних ігор і вправ, різноманітних авторських концепцій. Батьки, які серед усіх іграшок обирають лише розвивальні, майже зовсім ігнорують значення стихійного навчання дитини, її самостійності, заперечують розвиток як процес саморуху.
Найбільше дітям з таких родин бракує батьківської любові, розуміння їхніх дитячих проблем і потреб у фізичному контакті, обіймів, проводжуються турботливим сміхом, викликаним найбажанішою для дитини причиною: «Ми всі разом!».
«Безумовно, кращим є варіант,коли своїм малятам батьки купують іграшки «як у моєму дитинстві», тим самим вкладаючи в дарунок тепло своїх почуттів. До того ж такі ситуації супроводжуються розповіддю про те, як мама чи тато гралися з такою іграшкою, хто її подарував або як її купували, цікавою історію, пов’язаною з іграшкою», ― розповіла Т. Груковська. На її переконання, друг дитинства батьків збагачує маля враженнями, теплими, лагідними емоціями і переживаннями, розвиває дитячу гру і найголовніше ― впускає, так би мовити, його у дитячий світ батьків.
