Український інститут розвитку освіти підготував навчально-методичний посібник про психологічну підтримку дітей дошкільного віку. Окремий блок у ньому присвячено тому, як педагогам реагувати на тривожність, страхи та агресивну поведінку дітей. Головний принцип — не просто зупинити небажану поведінку, а спробувати зрозуміти, яка емоція чи потреба стоїть за нею.
Олівці проти клавіатури, або Чому дітям потрібно малювати
Поведінка дитини може бути сигналом про її стан
У посібнику наголошують: дошкільники ще не завжди можуть словами пояснити, що саме вони переживають. Тому сильні емоції часто проявляються через поведінку.
Дитина може:
- плакати;
- кричати;
- відмовлятися виконувати завдання;
- штовхати інших дітей;
- уникати спілкування;
- постійно проситися додому.
Такі реакції не варто розглядати лише як «погану поведінку». Вони можуть бути способом повідомити дорослому про страх, тривогу, втому, перевантаження або потребу в підтримці.
Що може стояти за тривожністю
Тривога виникає, коли дитина відчуває невизначеність або очікує можливої небезпеки. На відміну від страху, вона не завжди пов’язана з конкретною ситуацією чи об’єктом.
Серед можливих причин тривожності автори посібника називають:
- зміни в житті дитини;
- адаптацію до дитсадка;
- напружену ситуацію в сім’ї;
- воєнні події;
- надмірну кількість заборон;
- високі вимоги дорослих;
- недостатню підтримку.
Ознаками тривожності можуть бути часті хвилювання, плаксивість, невпевненість, труднощі розлуки з батьками, потреба в постійному підтвердженні та уникнення нових ситуацій.
Які страхи можуть виникати у дошкільників
Страх у посібнику визначають як природну емоцію, яка допомагає захищатися від небезпеки.
Серед поширених дитячих страхів — темрява, самотність, гучні звуки, лікарі, тварини, помилки, покарання та розлука з близькими.
В умовах війни до них можуть додаватися страх повітряних тривог, вибухів, втрати близьких та невідомості.
Агресія — не риса характеру
Окремо в посібнику розглянуто агресивну поведінку.
Автори наголошують: агресія не є окремою потребою чи сталою рисою характеру. Найчастіше вона сигналізує про сильні емоції, незадоволені потреби, труднощі саморегуляції, відчуття небезпеки, втому або перевантаження.
Наприклад:
- якщо дитина б’є інших, за цим може стояти потреба в безпеці або контролі;
- якщо кричить — потреба бути почутою;
- якщо відбирає іграшки — потреба у визнанні;
- якщо руйнує споруди — потреба виразити сильні почуття;
- якщо кусається — труднощі з вербалізацією емоцій.
Спочатку — заспокоїти, потім — пояснювати
Один із головних принципів реагування — «спочатку регуляція, потім навчання».
Дитина, яка перебуває у сильному емоційному стані, не готова сприймати пояснення чи зауваження. Тому спершу педагог має допомогти їй стабілізуватися, а вже потім обговорювати ситуацію.
Ще один важливий принцип — визнавати емоції, але не схвалювати небезпечну поведінку.
Замість «Не злись!» у посібнику радять говорити:
«Я бачу, що ти дуже злишся».
Спокій дорослого при цьому має особливе значення: емоційний стан педагога впливає на дитину і допомагає їй відновити відчуття безпеки.
Які фрази краще використовувати
Педагогам радять уникати фраз, які знецінюють переживання дитини.
Замість:
«Не бійся»
краще сказати:
«Я поруч. Тобі зараз страшно».
Замість:
«Перестань плакати»
— «Я бачу, що ти засмутився».
А якщо дитина сильно злиться, можна сказати:
«Ти зараз дуже злишся. Давай знайдемо спосіб сказати про це безпечно».
У групі можна створити «мішечок спокою»
У посібнику пропонують кілька практичних інструментів, які можна використовувати у ЗДО.
Один із них — «Чарівний мішечок спокою». До нього можуть входити:
- антистрес-іграшка;
- м’яка іграшка;
- картки емоцій;
- аркуш для малювання;
- олівці;
- «пляшечка спокою».
Такий набір може допомогти дитині переключитися, знизити напруження і поступово стабілізувати свій стан.
«Світлофор емоцій» допоможе дитині назвати свій стан
Ще одна вправа — «Світлофор емоцій».
У ній дитині пропонують співвіднести свій стан із кольором:
червоний — я дуже злюся або боюся;
жовтий — я починаю хвилюватися;
зелений — я почуваюся спокійно.
Мета вправи — навчити дітей краще розпізнавати власний емоційний стан.
У групі варто облаштувати «безпечне місце»
Автори посібника також рекомендують створити куточок психологічного комфорту — місце, де дитина може відновитися після сильних емоцій.
У такому просторі можуть бути:
- подушки;
- книжки;
- сенсорні матеріали;
- картки емоцій;
- м’які іграшки;
- матеріали для творчості.
Алгоритм дій, якщо дитина тривожиться
У посібнику наведено просту послідовність дій:
- Підійти до дитини.
- Говорити спокійним голосом.
- Назвати емоцію.
- Запевнити у безпеці.
- Запропонувати підтримку.
Якщо дитина боїться, не варто знецінювати її страх. Потрібно вислухати, підтвердити переживання і допомогти знайти спосіб упоратися з ним.
Що робити у випадку агресії
Якщо дитина проявляє агресію, першочерговим завданням є безпека.
Педагогу рекомендують:
- Забезпечити безпеку.
- Зупинити небезпечну поведінку.
- Назвати емоцію дитини.
- Допомогти їй заспокоїтися.
- Обговорити ситуацію вже після стабілізації стану.
Тобто реакція дорослого має бути не каральною, а підтримувальною: дитині потрібно допомогти навчитися безпечно проживати сильні емоції.
Основне правило — бачити не лише поведінку, а й потребу
Посібник пропонує вихователям змінити фокус: замість питання «Як припинити цю поведінку?» спершу запитати себе, що дитина намагається повідомити цією поведінкою.
Страх, плач, агресія чи відмова від діяльності можуть бути сигналами про потребу в безпеці, контакті, прийнятті, допомозі або емоційній регуляції.
Саме тому ефективна підтримка починається зі спокою дорослого, визнання емоцій дитини та допомоги їй повернутися до стану, у якому вона знову здатна взаємодіяти й навчатися.
Дізнавайтеся про зміни першими. Додайте 
