У житті дитини неодмінно мають панувати позитивні емоції як першооснова для її нормального психічного розвитку. На цьому наголошує гуманна особистісно зорієнтована педагогіка.
Емоційна сфера дитини, як підкреслювала український психолог Віра Котирло, є найважливішим ланцюжком зв’язку дошкільника з навколишнім світом, фундаментом ставлення до себе й до інших. Саме емоції й почуття дають дитині змогу осмислити й розрізнити добро і зло, красиве й потворне, оволодіти здатністю регулювати власну поведінку. Власне емоційність є однією з визначних фундаментальних характеристик особистості. Тож перед педагогом стоїть завдання формувати емоційну грамотність дитини.
Як впоратися з емоційними складнощами: поради
Настрій як вияв емоцій
Виховання в дитини позитивних почуттів і всілякий осуд та приглушення негативних завжди були і є значимими аспектами розвитку дошкільника. Їх вважали стрижневою складовою гуманних міжособистісних відносин, які своєю чергою становлять основу взаєморозуміння і співжиття в соціумі.
Найсильніші та найстійкіші емоції дитини виявляються у її настрої. Кого ж цікавить настрій малюка? Хто про нього дбає?
Звісно, першочергове місце в становленні й культивуванні настрою дитини посідає сім’я, і замінити її в цьому аспекті не зможе ніщо і ніхто. Сім’я — це перша школа дитячого життя. І вирішальною тут є загальна атмосфера в родинному колі. Привітність, люб’язність, ввічливість притаманні сім’ї, у якій панує позитивний настрій. І навпаки — переважні роздратування, підвищений тон мами, незадоволення батька, відсутність порядку формують негативний настрій і дорослих, і дітей.
Ми запитали мам (оскільки саме вони щодня збирають дітей до дитячого садка), який настрій переважає в дитини вранці? Більшість щиро зізналася, що їм ніколи вранці звертати увагу на настрій дитини. Винятком є лише скарги дошкільника на самопочуття. Дещо більше уваги батьки звертають на настрій дитини у вечірній час. І передусім тому, що діти ввечері більше вередують, не чують звертань дорослого, частіше плачуть.
Помилковим є переконання дорослих про те, що чуйна, співчутлива людина — це м’якотіла, розбещена істота. Адже лагідність, співчуття й інші благородні почуття особи зовсім не свідчать про її плаксивість і слабкість. Дитина може бути чуйною, нікого не ображати й водночас здатною не дозволити однолітку образити себе.
Дорослий — мудрий та люблячий наставник дитини
Нині нерідко зустрічаємо позицію батьків, які не схильні плекати чемність, благородство власної дитини, пояснюючи це тим, що виховання таких рис не на часі, що людину чемну й благородну швидше «виштовхують» із дороги життя більш самовпевнені, жорсткі, нахабні. Лише запереченням нічого не змінити.
Дорослі скептично ставляться до дитячої образливості, а дошкільник гостро відчуває, коли щодо нього чинять несправедливо. Не можна пропускати жодної такої ситуації, дорослий має знайти спосіб загладити навіть найменшу образу, завдану дитині.
Насправді дорослий здебільшого нехтує цим обов’язком, відмахується від дитини, відкупається, образивши, і не замислюється, що так необачно пропустив зручну ситуацію органічно вплинути на зміцнення почуття справедливості дошкільника. Натомість дитина отримує небажаний досвід: якщо її ображають, то можна ображати й інших. Спочатку це фіксується на рівні підсвідомості, але згодом сприяє формуванню негативної звички.
Якщо дитина з дошкільного віку звикає до байдужості з боку оточення, вона крок за кроком втрачає здатність до гуманних вчинків. Дорослому слід дотримуватися обов’язкового правила виховання дитини: її життя має бути емоційним. Тож увесь процес супроводу життєзабезпечення дитини варто робити емоційно виразним, постійно провокуючи дитину виявляти своє ставлення до ситуацій, власних дій; пояснювати їй незрозумілі ситуації, особливо ті, що суперечать загальноприйнятим соціальним правилам.
Можна ще довго вибудовувати ланцюжок життєвих ситуацій, у які щодня потрапляє дитина в перші роки життя — період, коли активно відбувається усвідомлення самої себе, становлення самосвідомості, коли вона ще не здатна дати собі раду в оцінці подій, свідком і суб’єктом яких є. Місія бути мудрим наставником дошкільника тут належить близьким дорослим. Та чи є в кожного маляти такий безмежно люблячий наставник? Відповідь на це запитання мають дати зокрема і працівники дошкільних установ, адже вони теж є наставниками своїх вихованців.
Уважне ставлення до дитини зранку — запорука її гарного настрою протягом дня
Кожному дорослому, хто взяв на себе відповідальність за супровід повноцінного розвитку дитини, варто передусім відповісти на запитання: чи достатньо я уважний до переживань дитини?
Формувати настрій дитини в дошкільному закладі слід починати з простого, щоправда, дещо забутого нині ранкового прийому дитини в групу. Щоранку дитину має зустрічати не просто постать вихователя «на воротях у червоних чоботях», щоб відповісти на привітання і зафіксувати присутність.
Загальновідомо, що рекомендація програмних документів має на меті передачу дитини від мами до вихователя, та головне при цьому — настрій дошкільника. Зауважимо, якби вихователі щоразу акцентували увагу на настрої малюка, вітаючись із ним уранці, запитували, що сталося, якщо дитина не в гуморі, то кожна мама намагалася б не осоромитися перед вихователем і подбати, щоб настрій дитини був максимально позитивний. Та якщо настрій дошкільника вже зіпсований, змінити його на краще має довірча розмова з урахуванням знання педагогом індивідуальних особливостей конкретної дитини, її уподобань, особливостей сімейних обставин.
Результатом ранкової зустрічі в дошкільному закладі мають бути осяяні радістю дитячі очі, адже загальний емоційний настрій дитини (радісний, сумний, бадьорий, млявий, пасивний тощо) впливає на перебіг усіх її психічних процесів. Із радісним настроєм дошкільник усе сприймає в позитивному ключі, у тривожному — звідусіль очікує неприємностей. Поганий настрій дитини, спричинений певною незначною подією, триває зазвичай недовго й минає непомітно. А спричинений стійким хворобливим ставлення до певних життєвих ситуацій на кшталт незадоволення близьких дорослих, частих поразок, хвороб, перевтоми, поганий настрій може переживатися глибоко й тривати довго.
У дитини за поганого настрою відбувається сплеск емоцій. Нам непомітні значні внутрішні зміни в її організмі у цей час, а лише яскравий їх вияв зовні, який ми не завжди розуміємо. Саме зовнішній вияв поганого настрою часто дезорганізовує зранку поведінку і дитини, і дорослого. Головне, що дитина не завжди усвідомлює причини свого настрою. А саме від неї залежить його глибина й тривалість.
Тому уважне ставлення до настрою кожної дитини зранку, виявлення причин її поганого настрою і створення умов для бадьорого має величезне значення для щасливого проживання дитиною кожного дня. Не варто забувати, що радісний, піднесений настрій запобігає прояву негативних рис характеру, а це — важлива умова виховання. І тут у пригоді стає здатність дорослого відчувати дитину серцем: почути її під час індивідуальної й обережної розмови, зрозуміти, що стоїть за її поясненням чи мовчанням, знайти ті чарівні слова, які повернуть їй радість, почуття захищеності. Маємо пам’ятати, що емоційний стан має значну зворотну силу впливу на всю діяльність дитини, а в дошкільний період — це особливий зв’язок.
Практичні рекомендації та картки контролю, щодопоможуть перевірити, як вихователі організовують роботу зформування в дітей культурно-гігієнічних навичок.
Не будьмо байдужими до дітей
Чи все ми робимо для того, щоб знайти шлях до серця кожної дитини? Як часто дорослі розмовляють з дитиною наодинці з метою зрозуміти її думки, почуття, бажання? Переважна більшість звертань вихователя адресована всім дітям, при цьому педагоги домагаються, щоб кожна дитина висловилася перед усіма.
Якщо у вихователя сформований образ абстрактної дитини, то він і застосовує однакові прийоми впливу, способи взаємодії з дошкільниками, а результатом такого підходу є формалізм у виховних засобах і нікчемні результати роботи. Формальне ставлення дорослого до дитини в поганому настрої є джерелом для переживань нею несправедливості. Стан нервового збудження притуплює чутливість, провокує тривожність або ж розслабленість дитини, що ще більше пригнічує настрій. У такому стані дошкільник не в змозі адекватно сприймати навколишню дійсність, не відчуває добра навколо, а тому й сам не здатен на гуманні вчинки. Дорослим варто пам’ятати про те, що під впливом систематичних переживань таких емоцій може також змінюватися й характер дитини.
Не можна виявляти байдужість до дитячих звертань. Часто можна спостерігати ситуацію, коли дитина по кілька разів звертається до дорослого, а у відповідь чує щось на кшталт «Почекай, я зайнята», «Ой, не зараз» або ж просто відмовку. Це найліпший грунт для нещирості. Дитині не притаманна ця риса, вона переймає нещирість від рідних і близьких дорослих. Дитина — мудра і дуже швидко оцінює вигоди від нещирості, одна з яких — з користю для себе приховати істину. А дорослі, коли помічають нещирість дитини, рідко визнають у цьому свою провину. Так і підривається довіра. Бо ж щирість, довіра і любов не можуть існувати нарізно.
Дошкільний вік — надто важливий період з погляду формування характеру дитини. Вона поступово засвоює моральні принципи, у неї зароджується совість. На основі емоційного й духовного досвіду вибудовується зміст і форма поведінки — основа характеру. Ніщо, звісно, не реалізується саме собою, автоматично, з віком. Цей процес потребує дбайливого гуманного супроводу близьких дорослих.
Визначаємо настрій дітей і правила їхнього співжиття
Для унаочнення та підтвердження вищенаведених тез пропонуємо картинку з життя сучасних дітей. Ми провели опитування у групі дошкільного навчального закладу, у якому взяли участь 27 дітей. Уранці кожну дитину просили охарактеризувати свій настрій. У третини він виявився: «поганий», «не дуже», «сумний» і навіть «жахливий». Відтак ми провели розмову зі всіма дітьми, аби з’ясувати, що псує їм настрій. Ось які відповіді ми почули:
І це лише ті висловлювання, які стосуються життя в групі дитячого садка, тобто власне того, що ми можемо змінити. Дітям дали домашнє завдання подумати над тим, які правила слід запровадити в групі, щоб протягом дня в них не псувався настрій.
Наступного ранку ми знову спілкувалися з кожним. Не всі зуміли висловитися, дехто просто забув про домашнє завдання. Осмислених висловлювань було 18. П’ятеро дітей разом із батьками вдома записали і принесли такі правила:
У інших своїх висловлюваннях діти повторювали ці ж правила в різних варіаціях, додаючи причини власних образ: обзивання, агресія окремих дітей, небажання спати вдень чи все доїдати.
Прийняття на роботу в умовах воєнного стану: правда і міфи
Консультуємося у практичного психолога
Паралельно з опитуванням причини поганого настрою дітей вранці з’ясовували під час циклу індивідуальних бесід і консультацій практичного психолога та вихователя-методиста з батьками вихованців. Основними темами зустрічей були:
- Чи уважні дорослі до переживань дитини?
- Чи помічають дорослі образи, сум, гнів, страх, які переживають діти?
- Що є джерелом цих переживань?
- Який слід лишають ці переживання в душі дитини?
- Про які правила емоційних контактів з дитиною слід знати?
З огляду на те що дошкільники досить часто серед причин, які псують їм настрій, називали те, що їх «заганяють» спати, для мам і бабусь цих дітей була спеціально організована консультація практичного психолога на тему «Вечірня ідилія, гармонія, спокій».
Ішлося про необхідність створювати дитині атмосферу спокою саме перед нічним сном, щоб він був повноцінним і дитячий організм відпочивав, набирався сил. Мамам запропонували пригадати, якими їхні діти стають у кінці дня, як поводяться. Більшість дорослих зазначила, що діти надвечір часто вередують, стають неслухняними, дратівливими і впертими. Усе це показники втоми дитячої психіки, яка потребує відпочинку після активно проведеного дня. Крім того, перезбуджена і втомлена за день дитина втрачає здатність саморегуляції — от і вередує. Дорослий своїм авторитетом змушує її готуватися до сну і вкладатися в ліжко, проте процес засинання при цьому здебільшого далекий від бажаного. Дитина плаче, довго крутиться, жаліється на щось, вередує, доки її не зморить сон. У результаті нервує вся сім’я і страждає дитина.
Коли практичний психолог запропонував батькам подумати, як зарадити поганому настрою дитини перед сном, то почув від них цікаві висловлювання, у яких батьки ніби виправдовувалися за свої помилки у взаєминах із дітьми:
- «У мене так багато справ збирається ввечері, що я часом забуваю за годинником стежити. От і заганяю вже нашвидку»
- «Він звик виторговувати у нас усіх ще трохи часу, щоб погратися чи подивитися телевізор. А як починає вередувати, доводиться чинити трохи жорсткіше» тощо.
Практичний психолог порадив дорослим постаратися змінити свою поведінку. Зокрема, обов’язково виділяти для дитини 10–15 хвилин для інтимного, особистісного спілкування з нею під час підготовки до сну. Така порція маминої ласки й любові може набувати різних форм, зокрема це може бути пісенька чи розповідь про щось чарівне, спогади про щасливі ситуації чи мрії про наступний вихідний день в сімейному колі. Одним словом — «психотерапія маминої (чи татової) любові». У ці хвилини слід накласти табу на все неприємне, негативне. Має панувати лише гармонія щастя, за якою настане спокійний, приємний відпочинок. Але найважливіше — хвилини гармонії рідних душ перед сном не можна ігнорувати за будь-якої зайнятості.
Ми представили не грунтовне дослідження, а лише поверхову картинку з життя сучасних дітей. Але вона має насторожити дорослих. Адже емоційний комфорт і переживання позитивних емоцій є необхідною умовою та основою для формування багатогранної особистості дитини, її повноцінного розвитку й життєдіяльності.
Корисна стаття
