Справи керівника у жовтні: що проконтролювати
Усі календарно-обрядові звичаї та пісні наших предків були засновані на обов’язкових ритуалах задобрювання сил природи, щоб полегшити працю людини, мати добрий урожай, щоб утримувати сім’ю, переважно численну. Сили природи, на які людина, безперечно, не мала впливу, викликали в неї почуття подиву, шани та набожності.
Скачайте українські народні пісні-ігри для зустрічі весни
Символіка весняних пісень та ігор
Перехідним святом вважали свято Жайворонків, або свято Сорока мучеників. За давнім повір’ям, весну з вирію приносять на своїх крилах птахи. Щоб прискорити їх приліт, діти, співаючи пісень, носили селом випечених із тіста «жайворонків». Дівчата збиралися в гурти, співали в полі пісні, випускали «жайворонків», підкидаючи їх догори, та голосно перегукувалися гуртами.
Настання весни після зими люди розуміли як боротьбу двох сил — холоду й тепла. Щоб допомогти весні подолати свою супротивницю, вони спалювали або топили в річці солом’яне опудало зими, по вулицях і в полі носили зображення сонця, водили хороводи.
Читайте також
Земля
Пісні, що співали під час весняних обрядів, — веснянки — закличні, бо «закликали» весну та добрий урожай. Веснянки майже завжди супроводжували танцювальними рухами, окремі з яких чітко нагадували процес оброблення землі — оранки, сівби, косовиці — й пояснювали слова пісень: «А ми просо сіяли, сіяли», «Ось так, ось так рвуть мак» тощо.
Нескінченність
Художній образ, який вкладали наші предки в музику, відбивав їхнє розуміння дійсності. Коли сучасна дитина ознайомлюється з фольклором, вона має сприймати його безпосередньо, а от те, що є «за кадром», — має розуміти педагог. Внутрішній глибинний смисл діти, за умови грамотного підхоплення музичного виховання в народному дусі в школі, пізнають через роки.
У весняних піснях-іграх діти часто ходять по колу — дівчача гра «Подоляночка» чи хлопчачі ігри «Ходить качур» або «Білоданчик». У цьому типі руху закодовано «символ нескінченності». Кожна дитина, що йде колом, — душа, що творить цю нескінченність. А дитина всередині кола символізує земне життя. З часом, обравши собі заміну, дитина з центру кола стає до гурту в коло — «відлітає у вирій нескінченності». Таке ж коло трапляється в піснях весільного обряду, де всередині вже двоє. Коло утворювали наші предки й навколо небіжчиків — чоловіки вкидали на груди покійного гроші на перевіз його душі у Вирій.
Зрозуміло, що дітям, перед тим як грати у «Подоляночку», не потрібно цього розповідати, але педагогу слід про це знати, щоб свідомо працювати з народною спадщиною.
Жертвоприношення
У весняні обрядові пісні доволі часто вплітали сімейну, любовну і навіть жартівливу тематику. Наприклад, дівчата варили горщик каші та закопували його на вулиці з таким пісенним супроводом:
Закопали горщик каші, ще й кілком прибили,
Щоб на нашу вулицю парубки ходили.
Побутував і такий цікавий текст з коломийковою структурою:
Закопаю горщик каші, ще й живого півня,
Щоб на нашій да веснянці зібралася збірна.
Тут треба зауважити, що у праслов’ян півень був жертовною птахою. Є навіть низка народних прислів’їв про півня: «Два рази родився, сам не хрестився, а чорт його боїться», «Двічі родився, ні разу не хрестився, сам співав, а помер — ніхто не відспівав».
Великодні розваги
Дуже важливою складовою великодніх свят були гагілки (гаївки, веснівки, перегуки), що їх співали здебільшого біля церкви дівчата та діти, йдучи у танок. Часом у ці розваги вплітали приспіви, які принесло Великоднє свято, — «Вже Христос, вже Воскрес!».
Серед пасхальних розваг є гра в «навбитки». Двоє брали по крашанці в руки, загадували бажання і чимдуж «цокалися» ними. У кого шкаралупа не тріснула, бажання того збудуться.
Із пасхальним яйцем обходили хату, що зайнялася від вогню, чи кидали його у пожежу, щоб її зупинити. Яйце клали в зерно, яке готували на посівну, із ним шукали скотину, що заблудилася.
Сценарій розваги для дітей середньої групи
Серед гагілок трапляється тип пісні-гри «Жучок» у декількох варіантах. За одним із них грають так: діти, взявшись за підняті руки, стають парами встяж і «в’ють» танок. Передня пара завертає у кінець, стає останньою і підіймає руки вгору. У такий спосіб усі проходять попід руками та, в’ючись, співають мелодію. Виходить нескінченний «жучок».
Інший варіант — гралися біля церкви, де багато люду. Діти ставали по двоє і бралися за руки так, щоб зі сплетених рук виходив наче стільчик чи дощечка. Пари стояли близенько одна до одної. Інколи гурт був такий великий, що обвивався навколо всієї церкви.
По тій «дощечці-доріжці» (ось звідки бере витоки ще одна назва цього типу пісень — «Вербовая дощечка») повзе або ходить маленька дитина — дівчинка Насточка. Перша пара, коли по її руках перейшла дитина, перебігає й стає поперед усього гурту, далі перебігає друга, третя пара, знову підставляючи руки. Під час гри діти постійно співають.
Раніше гралися переважно дівчата, а нині вже залучають і хлопців. Часом по руках «повзла» лялька, яку шили дітям батьки.
Прикметною особливістю веснянок є те, що ці пісні обов’язково супроводжують іграми, танцями (цього не було, наприклад, у колядках) із такими ознаками рухів:
- кругові
- паралельними рядами
- парні
- криві.
Музична структура веснянок проста: мелодика нисхідного напрямку, а ритміка пристосована до ходи. Зазвичай склад слова відповідає одному кроку.
Кругові
Кругові танці мають такі типові риси:
- рух по колу за сонцем
- наявність одного чи двох учасників усередині.
Коло не має ні початку, ні кінця, а кожний учасник танцю — ніби ланцюжок цієї нескінченності. До ігор такого типу належать, зокрема, «Ягіл, ягілочка», «Ішов качур данцем», «Білоданчик» (див. Додаток).
Кругові веснянки є двох типів — дівочі та хлопчачі. Дівочий тип веснянки відображено, зокрема, у всім відомій «Подоляночці»: дівчинка стає у коло і зображає все, про що співають у пісні. Вкінці вона кладе хусточку на плече іншій дівчинці, цілує її, стає на її місце і пісня починається знову. Діти йдуть по колу простим кроком, тільки вже в протилежний бік.
Хлопчачі танці типу «Шпачок» чи «Ходить качур» мають такий «сюжет»: хлопчик походжає в центрі кола, яке в цей час не рухається, як це було в «Подоляночці». Упродовж усієї пісні-танцю він може двічі або й тричі вибрати пару. Гарно потанцює з нею і відведе на місце. Танцювати можна, виконуючи нескладні елементи. Спочатку — просто похитувати руками в такт пісні, потім — додавати складніші елементи, якщо діти вже мають добре розвинене відчуття метричних долей; можна йти в такт, беручись попід руки. Вкінці хлопчик стає на одне коліно, а дівчинка кружляє навколо нього.
Пісенна колекція
Паралельними рядами
У деякі весняні ігри грали двома паралельними рядами, ніби влаштовуючи змагання двох гуртів. До такого типу належить пісня-гра «А ми просо сіяли». Її мелодика й сюжет є в усіх слов’янських народів. Існували й інші варіанти цієї гри: «Царівно, ми твої гості», «Іде, іде жельман», «А ми нивку виорем», «Куди ідеш, Романочку», «Куди ідеш, Вір’яне», «Равлику-павлику».
Парні
Важливим моментом у весняних іграх є парні танці. Вони готують молодь до майбутнього вибору пари. Ці ігри зумовлюють музичний діалог: запитання-відповідь. Опісля пари разом пересуваються найпростішим танцювальним рухом то в один, то в другий бік. Такими є забави «Зайчик», «Ой чому ж ти не танцюєш», «Чого, Галю, не гуляєш?», «Ой, є в саду».
Криві
Ще один поширений тип весняних ігор — «кривий» танець. Дівчата рухаються ланцюжком «то в гору, то в долину». Називають такі танці всюди по-різному, але за назвою можна впізнати їх типологію. Наприклад, «Ми кривого танцю йдемо», «Перекину кладку», «Довгої лози», «Йа кривого танцю».
Гра відбувається так: дівчата беруться за руки й плавно, у такт пісні, ходять «кривундяками». Коли дітей багато, можна йти дворядовою підківкою. Кінці «підківки» якнайбільше зближені один з одним. Тоді один ряд входить всередину, а другий виходить. Можна грати і так: троє учасників стають трикутником — це і буде «підківка». Навколо неї ходять гуртом діти, співаючи і крокуючи у такт пісні.
Традиції кожного народу не лише мають значення для нього самого, а й становлять частину загальнолюдського ідеалу. Більшість із них ніколи не застаріє і завжди буде супроводжувати людину, де вона не жила б, бо традиції охоплюють правдиві уявлення і символи-знаки високих вартостей. Гарну поетичну форму образного мислення український народ шліфував упродовж віків. Якщо ми нею живемо, плекаємо її, то творимо сьогодення. Якщо передаємо молоді — то піклуємося про майбутнє, бо на цих прекрасних взірцях виросте покоління, яке шануватиме минуле свого народу, а відтак передасть ниточку зв’язку нащадкам. Діти, які ростуть у такому середовищі, розвивають і поглиблюють свою національну свідомість і культуру.
Скачайте українські народні пісні-ігри для зустрічі весни
- «Подоляночка»
- «Ходить качур»
- «Білоданчику»
- «Ми голубочку зловили»
- «Ішов качур»
- «Ой, на горі жито»
- «Посажу я грушечку»
- «Куди їдеш, Романочку»
Марія Пилипчак, хормейстер Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г. Г. Верьовки, член Національної спілки композиторів України, м. н. співробітник ІМФЕ імені М. Рильського, Київ
