Відповідь
Відповідно до статті 40 «Лікарська таємниця» Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801XII медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та результати, інтимний і сімейний бік життя пацієнта, не мають права розголошувати ці відомості.
Водночас згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV заборонено вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Уміння відмовити у проханні, наданні послуги чи відповіді на запитання, не образивши та не обуривши при цьому прохача, — тонка наука. Навчитися впевнено сказати «ні» допоможуть спеціальні психологічні прийоми.
Насамперед потрібно позначити особисті кордони. Коли ми впевнено заявляємо про своє рішення, то позначаємо умовну лінію свого суверенітету. Іноді простим «ні», без виправдань і вибачень, вдається чітко відмежуватися від некоректних запитань.
Що простіша відмова, то переконливішою і конструктивнішою вона є, то менше в опонента шансів знайти в озвученому «зачіпку» для продовження діалогу.
Якщо тон, яким висловлено відмову, є люб’язним і доброзичливим, у співрозмовника складається враження, що в нього є всі шанси отримати необхідну інформацію. Якщо така відповідь не спрацювала, слід використати розгорнутішу модель відмови. Почувши прохання, слід уточнити, чи правильно зрозуміли його. Для цього необхідно перефразувати запитання.
Наприклад
На запитання колеги: «А як там Денис з ясельної групи? Результати аналізів уже відомі?», — медична сестра може відповісти так: «Хочете, щоб я розповіла Вам про результати аналізів дитини?». Також можна висловити своє ставлення до ситуації, занепокоєння чи співчуття: «На жаль, я нічим не зможу Вам допомогти. Ця інформація є лікарською таємницею».
Відчувши принциповість і однозначність відмови, прохач заспокоїться і більше не турбуватиме подібними запитаннями. Далі бажано плавно перевести розмову на будь-яку іншу тему.
Не варто вдаватися до виправдань. Наприклад, фраза «Зараз не можу» автоматично передбачає продовження діалогу: «А коли зможете?». Або після фрази: «У мене немає ключа від шафи, у якій зберігається картка», — виникне запитання про місцезнаходження ключа, і так до безкінечності.
Важливо утриматися від образливих або повчально-виховних звернень до опонента щодо некоректності його запитання.
Кожна людина має право висловити прохання. З корисливою метою вона це робить чи зі звичайної цікавості — для фахівця це не повинно мати жодного значення в разі необхідності відмовити. Якщо він налаштований підтримувати етичні норми поведінки медичного персоналу і дотримуватися конфіденційності у роботі, то має бути послідовним.
