За допомогою гри дитина засвоює, що в кожній життєвій ситуації є «призове» місце — тобто результат, що є найбажанішим для самої дитини або найбільш зручним і підхожим для всіх. Це «призове» місце здобувають у конкурентній боротьбі, дуже часто — у боротьбі із самим собою. Також дитина дізнається, що нормальною частиною життя є «програші» — неможливість отримати бажане, необхідність іти на компроміси. Дитина має навчитися правильно це приймати і проживати, аби залишати позаду образу й розчарування та жити / діяти / грати далі.
Кожна гра є прототипом повноцінного й змістовного життя. Тож в результаті ігрової діяльності дитина може навчитися:
- самоорганізовуватися;
- організовувати серії процесів;
- переймати й віддавати;
- навчатися й навчати;
- творити й бути творцем-виконавцем;
- генерувати й адаптувати ідеї, стимулювати до цього інших;
- проєктувати дії й досягати мети;
- радіти й розважатися;
- захоплювати й захоплюватися.
Педагог-ігромайстер: семінар-практикум від Миколи Шутя
Роль педагога в організації ігрової діяльності
Аби організувати і провести будь-яку гру з дітьми, необхідно ураховувати їхні:
- вікові особливості, особливо процеси сприймання і засвоєння інформації;
- потреби й цінності;
- закономірності поведінки й комунікації у групі.
Тоді гра матиме потрібний вихователю ефект, впливатиме на окремих гравців і на всю групу. Окрім того, вихователь має вміти:
- доцільно організовувати ігровий простір та всі його компоненти;
- добирати ресурси для реалізації гри;
- бути готовим до ефективного розв’язання непередбачуваних ігрових і поведінкових ситуацій.
Заради ігрового результату справжній ігромайстер мислить і діє гнучко, часто всупереч канонам і нормам. Адже неможливо точно передбачити поведінку групи і кожної дитини зокрема в ігровій ситуації. Кожна гра містить значну частину імпровізованого, стихійного, непередбачуваного заздалегідь. Саме тому вона незмінно приваблива для дітей навіть за багаторазових повторень.
Структура гри
Будь-яка гра містить декілька етапів:
- цілепокладання — ставите мету гри, визначаєте комплекс завдань для її досягнення
- проєктування — передбачаєте ланцюжок подій у розвитку гри, вибудовуєте дії, що відповідатимуть етапам гри
- реалізація — досягаєте поставленої мети
- аналізування результатів — підбиваєте підсумки разом із дітьми та аналізуєте ефективність власного керівництва
Цілепокладання
Дорослому може здатися, що дитяча гра — це довільний процес, дії без цілей. Однак навіть вільними іграми дітей управляє мета, зумовлена потребою.
Вільні ігри мають ситуативні цілі, що виглядають як каскад цілей. Досвідчений педагог має бачити та розуміти мінливі цілі дітей-гравців. Під час ігри він коригує ці цілі, аби максимально наблизити їх до власних цілей освітньої діяльності.
Ігрова педагогіка розглядає у кожній грі дві цілі:
- зовнішня — власне ігрова. Вона є стимулом. Її педагог повідомляє дітям: «Будемо грати так», «Слід домогтися того, щоб…», «Переможцем стане той, хто...» тощо. Така ціль забезпечує хід самої гри;
- внутрішня — завуальована. Вона є метою діяльності самого педагога. Він знає, навіщо вводить саме цю гру в педагогічний процес: яку освітню цінність вона має, який чинитиме розвивальний чи виховний вплив, чим буде корисною дітям тощо.
Проєктування
На цьому етапі уникайте зайвої дидактичності, повчальності й сухого раціоналізму. У самому ланцюжку очікуваних подій передбачте і прямі, і супутні грі події. Таке системне мислення допомагає педагогу розв’язувати не лише одне ігрове, а одразу кілька педагогічних завдань.
Реалізація
На цьому етапі гра розгортається в реальному часі й «проживає» своє життя. Важливо, аби вона мала емоційно-чуттєве і духовно-моральне наповнення.
Ігрові перипетії мають реально заволодіти кожною дитиною, залишаючи педагогічно доцільний «шлейф комети» у свідомості та пам’яті кожного гравця. Це підштовхуватиме дітей повертатися у світ цієї гри, переживати заново її позитивні моменти, а також мотивуватиме дітей до включення в нові ігрові процеси.
На цьому етапі мінімізуйте використання педагогічних кліше:| Обмеження та кліше | Чому слід уникати |
| А зараз ми пограємо | Усе життя дитини — гра, тож її не можна дитині дозволити чи заборонити |
| Ви хочете пограти? | Безглузде запитання, особливо коли педагог запланував провести гру |
| Стоп, це порушення правил | Гра має декілька смислових рівнів: прямий, латеральний, периферійний. І кожен гравець у цих смислах може бути правий по-своєму. До того ж активне проживання гри не варто зупиняти дерев’яним «стоп», натомість слід гнучко скерувати цей момент і допомогти дітям продовжити гру |
| Перемогла дружба | Вона не може перемогти, бо не є і не може бути метою гри |
⇛ Грайте з дошкільниками в інтелектуальні ігри
Аналізування результатів
На цьому етапі з’ясуйте, чи викликала гра захват у дітей, чи пережили вони емоційний підйом, чи зафіксували почуття задоволення від отриманих у грі результатів. Наголосіть для дітей, що це важливо й цінно. Кожен учасник гри має зрозуміти: що саме він виграв, у чому його виграш, який він.
Під час рефлексії з’ясуйте для себе ефективність педагогічного керівництва грою:
- чого вдалося досягти, а чого — ні
- що вдалося ліпше і чому
- які були цікаві знахідки
- яких помилок припустилися і як уникнути їх надалі тощо.
Відповівши собі на ці запитання, ви «кристалізує» отриманий досвід.
За матеріалом Миколи Шутя,
доцента Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, канд. пед. наук
