Брехня ― це свідоме спотворення правди, це своєрідне роздвоєння людини, яке нею ж робиться для певних цілей.
Якщо говорити про дитячу брехню, то необхідно пам'ятати, що вона з’являється у дитини не раніше 7-8 років, коли в неї з'являється можливість відокремлювати всередині себе уявне, вигадане, нафантазоване від реального. До цього віку ― 7-8 років ― складно говорити про брехливість дитини.
Вона складає купу історій, про те як бачила Дідуся Мороза вчора, або про те, як працювала з татом в лікарні, або як пішла у ліс і зустрічалась з тваринами, які з нею розмовляли. Але всі ці історії нешкідливі і, незважаючи на те, що вони теж є спотворенням дійсності, лише говорять про те, що у дитини активний процес уяви і вона не відрізняє реальність і вигадку, реальне і уявне. Процес активного «вигадування» говорить лише про те, що дитина активно розвивається і активно розвивається її творче начало, а це тільки в радість.
У дитячому віці яскраво може проявлятися те, що закладено в нас споконвічно ― змагання. І дитинка, граючи в яку-небудь гру з дорослими чи ровесниками, легко може змінювати правила або «махлювати», для того, щоб домогтися успіху і виграти. І вона може і сама не розуміти, що це теж свого роду обман, для неї є тільки гра і будь-які можливості, щоб виграти. У цих ситуаціях важливо заохотити змагальність дитини (це його активний початок і спосіб досягнення успіху ― це важливо заохочувати), але при цьому показати, що обман ― це не найкращий спосіб домогтися успіху.
Також існує така річ, як гіперболізація або перебільшення. З точки зору дитини все навколишнє здається їй величезних розмірів ― будиночок, в якому вона грає видається їй хоромами, озеро, в якому вона купалась ― океаном. І коли дитина ділилась своїми переживаннями, то ми потішалися над нею і її розповідями, але це ж теж не брехня, а особливості її сприйняття світу.
Якщо ж говорити про феномен дитячої брехні, то його поява починається з 5-7 років, коли дитина починає замислюватися над тим, як уникнути покарання за ту чи іншу свою дію.
Якщо висвітлити причини дитячої брехні, то вони наступні:
― підвищена система заборон з боку дорослих (коли дитині часто говорять «це не можна» і заборон набагато більше, ніж дозволів, то малюк починає потайки здійснювати це «не можна», приховуючи його від батьків);
― завищена система батьківських вимог (коли батьки занадто багато вимагають від свого малюка; наприклад - навантажують його всілякими секціями, гуртками, домашніми клопотами і висувають високі вимоги до успішності в школі, іноді при цьому, вкладаючи в дитину свої нереалізовані мрії та сподівання. Дитина може просто не справлятися з усіма завданнями, але для того, щоб не засмучувати батьків, боячись їхнього розчарування брешуть);
― страх втратити любов батьків і страх отримати фізичне покарання (чим потужніше знаряддя батьківського покарання, тим сильніший страх і тим сильніша брехня; для дитини немає нічого важливішого батьківської любові, але батькам необхідно пам'ятати про те, що у дитини теж є якісь свої маленькі чи великі бажання, які для нього важливі і які, можливо, лежать у сфері заборон від Вас);
― приклад батьків (іноді, дорослі, самі того не розуміючи, подають приклад своїм дітям власною поведінкою - «брехня заради порятунку» власних стосунків з партнером, з друзями, з начальством і подібного роду речі вбираються дитиною і потім нею ж реалізуються, як приклад правильної поведінки ).
Найчастіше, першою реакцією батьків на першу дитячу брехню є посилене покарання дитини. Але чи не є це зайвим і навіть дещо абсурдним, якщо дитина бреше, в основному, для того, щоб уникнути цього покарання?!
Що робити, якщо дитина бреше?
― заспокоюємося, висловлюємо свою думку і ставлення, що вам неприємно, що вона збрехала (без оцінки самої дитини), уважно й доброзичливо налаштувавшись, намагаємося з'ясувати причини виявленої брехні;
― знижуємо кількість вимог і заборон або шукаємо шляхи можливості задоволення потреби дитини іншими способами, що всіх влаштовують;
― відслідковуємо і міняємо власну поведінку у відношенні «брехня-правда», щоб бути показовим прикладом для дитини;
― знижуємо у дитини страх втрати любові, поваги з боку батьків і значущих осіб, показуємо йому, що любимо його всіма способами;
― вчимо дитину способам впоратися з труднощами і складнощами що виникають на шляху до успіху, ділимося власним досвідом і досвідом великих особистостей;
― всіма способами показуємо дитині, що правда більше цінується всіма, ніж брехня.
