Очевидно, що нині настала своєрідна криза батьківства. Чимало молодих батьків переймаються, що не мають готового «сценарію», надійного рецепту виховання дитини в сучасному світі — коловороті стрімких змін, невизначеності, невпевненості та водночас безкраїх можливостей. До того ж вони ревно вірять, що вибір ними тактики та стратегії батьківства «викарбує» майбутнє їхніх дітей. Тому в сумнівах батьки кидаються від експерта до експерта, від книжки до книжки, від сайту до сайту, керуючись єдиною метою — зростити найщасливішу, найуспішнішу, найвихованішу людину. Утім чи не криється небезпека в думці, що існує єдиний правильний підхід до виховання?
Дослідження засвідчують: сучасні українські мами рідко звертаються за порадою до власних матерів, оскільки зневірилися у традиціях виховання та розвитку, у яких зростали самі. Натомість за допомогою спеціальної літератури й інтернету вони прагнуть знайти якийсь інший шлях, що стане гарантовано успішним «сценарієм» виховання дитини. Проте чи не криється в такому рішучому намаганні певна небезпека?
Журналістка та блогер Крістін Грос-Ло (Christine Gross-Loh) дослідила це питання і про зроблені висновки написала у книжці «Батьківство без кордонів: дивовижні уроки від батьків з усього світу». Журналістка стверджує, що в багатьох розвинених країнах не впадають у батьківський невроз і просто йдуть шляхом, прийнятим у їхній культурі та соціумі. Але наскільки ж різні ці шляхи! Наведемо кілька прикладів.
Самостійність та батьківський нагляд
У Японії та у скандинавських країнах батьки сфокусовані на культивуванні в дітях незалежності й самостійності, тож змалку дозволяють їм самостійно займатися тими чи тими справами (посильними для дітей). Зокрема, японці віком від шести-семи років самі користуються громадським транспортом, пересуваються людними вулицями, ходять до школи, у магазини чи кіно, а також наглядають за молодшими братами та сестрами.
Натомість діти в США перебувають під пильним наглядом батьків значно довше, особливо в публічних місцях. Крістін Грос-Ло зазначає: «Якби я дозволила своїм дітям поводитися у США так само, як у Японії, мене не просто вважали б несповна розуму — хтось обов’язково зателефонував би у службу захисту дітей!».
Аргументи на користь плекання в дітях самостійності знаходимо і в єврейській традиції виховання, де здавна діє принцип: «Ми виховуємо дітей, аби відпустити їх». У дітях важливо розвинути самодостатність, життєстійкість, винахідливість. Для цього батьки насамперед мають дозволити їм діяти й помилятися, водночас емоційно підтримуючи, аби малеча відчувала надійну опору в батьківській любові й довірі.
Демократичні взаємини та слухняність
У багатьох західних країнах основний акцент у вихованні роблять на побудові демократичних взаємин батьків із дітьми. Наприклад, у Фінляндії дитині одразу після народження видають паспорт і вважають її громадянином. Батьки не мають права сварити дитину в публічних місцях — це приниження, а за спробу ляснути чи вдарити дитину на дорослого можуть накласти штраф або навіть заарештувати.
У Швеції також є важливим поняття «права дитини» — як-от право тілесного контакту з батьками («доступу до тіла»), яке на законодавчому рівні дитина має у будь-який час, якщо це потрібно для її комфорту. Зокрема, батьки мають дозволяти їй залізти до них у постіль посеред ночі, а якщо не дозволяють — це вважають батьківською недбалістю.
Фізичний контакт дітей з батьками важливий і для традицій країн Азії. Наприклад, там діти можуть спати з кимось із батьків аж до восьми-дев’яти років. Утім про демократію та права дитини тут не йдеться: згідно з азіатськими традиціями виховання ключем до злагоди в родині є беззаперечна слухняність дітей.
Соціалізація та міжособистісні взаємини
У скандинавських країнах з раннього віку дітей соціалізують і привчають до певного розпорядку. Тож при народженні дитини батьки отримують майже рік відпустки за рахунок держави. Відтак, коли дитині виповнюється рік, вона вступає до дитячого садка. До речі, пріоритетом фахівців дошкілля у скандинавських країнах є збереження здоров’я дітей, зокрема перебування в будь-яку погоду на свіжому повітрі. Навіть дітей раннього віку найхолоднішими днями скандинавської зими тепло закутують і вивозять на вулицю, аби вони дрімали у колясках під час прогулянки.
В Іспанії батьки також фокусуються на соціальному та міжособистісному аспектах виховання, утім головна роль у цьому беззаперечно належить родині. Наприклад, увечері діти, навіть маленькі, обов’язково проводять час у родинному колі — спілкуються, беруть участь у різних розвагах і йдуть спати не раніше 22:00.
Погляд на важливість навчання
Погляди на навчання, розвиток природних здібностей дітей у різних країнах різні. Так, у США батьки вважають, що через тотальну конкуренцію дитина не зможе досягти успіху, якщо не буде максимально «озброєна» різноманітними здібностями, талантами й знаннями, тож наполегливо стимулюють їх розвиток.
Схожа ситуація і в країнах Азії, де успіх у навчанні — це вкрай важлива складова виховання дитини ледь не з раннього віку. Батьки, навіть не надто заможні, докладають чимало зусиль, аби дати дітям якісну освіту, а діти мають за це шанувати батьків та віддячувати всіма можливими способами.
Натоміть у Голландії й Фінляндії батьки переконані, що не варто примушувати дітей до навчання, зокрема вчити їх читати й писати ще в дошкільному віці. Пріоритетом для батьків є розумне розподілення часу дитини на відпочинок, їжу та приємне дозвілля.
Підготувала
Наталія ВИШИНСЬКА
