Швидко промайнуло літечко, а за ним настала золота осінь. Така краса надворі... Тож нумо на прогулянку в чарівний осінній ліс і сад!
Погляньмо в небо
Розпочнемо прогулянку з ознайомлення з птахами. Багато їх уже відлетіло в теплі краї. А ті мешканці наших лісів (наприклад, повзики, дятли, сойки тощо), які лишаються зимувати, перебралися до міст та сіл — туди, де їм легше роздобути їжу. Погляньте, он зібралися зграйкою горобчики і про щось сперечаються. Придивимося до них. Є тут горобчики-хлопчики й горобчики-дівчатка. Як їх розрізнити? Зробити це нескладно: горобчики-дівчатка мають сіре забарвлення — усе пір’ячко в них однакового сірого кольору, а в горобчиків-хлопчиків на голові та грудях пір’ячко коричневе, наче шапочка й краватка. Ці хлопчики полюбляють чубитися: наскакують один на одного, скубуть за чубчики, а дівчатка тим часом сидять на гілочках поблизу або стрибають довкола них і цвірінькають, ніби просять не сваритися.
У саду восени можна побачити синичок. Ці пташечки цікаві тим, що мають довгі пальчики на лапках. Це дає їм змогу міцно триматися на гілках дерев. Синички можуть навіть висіти на гілці вниз головою, учепившись за неї лапками, і видобувати з-під кори дерева корм — личинок шкідливих комах. На гілках дерев вони поводяться мов справжні акробати, дістаючись до корму і знизу, і збоку, і згори! Горобчикам таке не під силу, тож вони, стрибаючи на своїх коротеньких лапках, шукають їжу на землі або іншій пласкій поверхні.
Якщо ж вам пощастить побачити дятла, то, придивившись, ви помітите, що в нього пальчики на лапках розміщені інакше — два спереду, а два позаду. Коли дятел сидить на дереві, він спирається на хвіст і два пальці з гострими кігтиками, а двома іншими пальцями міцно тримається за дерево і простукує його дзьобом.
А що на землі?
Тепер поглянемо на землю. Вона вкрита шаром листя. Візьміть до рук будь-який листочок і розгляньте його. На листочках часом трапляються маленькі круглі нарости, схожі на кульки чи ягідки. Це — гали, і всередині в них ховається маленька комаха — дубова горіхотворка, точніше — її личинка. Зелена кулька — це зручна й тепла хатка для личинки. Тож залишимо комашку в її будиночку, а чистого й сухого листя назбираємо з собою.
Якщо пильно вдивитеся в шар листя під дубом, то ймовірно знайдете жолуді з маленькими отворами. Вони вказують на те, що ці плоди пошкодив жолудевий довгоносик. Його личинка розвивається в жолуді, виїдаючи його. А коли жолудь падає — вилізає з нього й ховається в грунт. Тож побачити її ми не зможемо, вона вже спить у землі.
Ще можемо помітити на ділянці дитячого садка купки землі (капрофаги). Отже, на поверхню за опалим листячком уже приходили дощові черви. Зі зниженням температури вони заповзають у глибші шари землі. Мережа їхніх підземних коридорів може сягати глибини 2–3 м. Звичайний дощовий черв’як просто прогризає свій шлях крізь землю. Зимові морози червам не страшні, бо вони проникають дуже глибоко в грунт і сплять там, згорнувшись клубочком. У холодні або сухі дні черви нерухомо лежать у землі і не виповзають на поверхню. Розбудити їх може теплий дощ — і тоді черв’ячки піднімаються на поверхню землі, де на них полюють птахи.
Черв’ячки вміють ховатися від птахів у листі чи нірках. Оскільки тіло черв’яка вкрите короткими й міцними щетинками, які можуть нахилятися в різні сторони, цими щетинками він міцно тримається за грунт, і витягти його з нірки просто неможливо. Тож птахам це й не вдається. Пташка може лише відщепнути шматочок тіла черв’яка. Та якщо звичайний дощовий черв’як втратить частинку свого тіла, у нього зазвичай виростає нова. Проте з двох частин тіла ніколи не з’явиться два дощових черв’яки. Звичайний дощовий черв’як, якого розрізають навпіл, гине.
Сіра «зіронька» в саду
Викопуючи рослини в саду, ми можемо натрапити на невеличку сіру жабку. Взагалі-то жаби живуть в озерах, болотах, у лісах і навіть у пустелях — скрізь, де є хоча б одна калюжка. Ці тваринки можуть бути як крихітними — не більше нашого нігтика завдовжки, так і великими, як учнівський зошит. У саду живуть гостроморді або трав’яні жаби, що залишають водойми після періоду розмноження й до осені переселяються в ліси, парки, сади, на луки.
Із дитинства нам відомі казки, у яких жаба уособлює істот з благородними намірами. Царівни в казках часто перетворюються на жаб, і хоча вони в цьому образі негарні, залишаються дуже добрими. Жабки, що живуть у садах і квітниках, теж дуже добрі, а ще — корисні. Жаби, які поширені на території України, приносять лише користь. Так, у часи Київської Русі вбивати жаб забороняли. Їх вважали хранительками річок, озер, колодязів, володарками води. Гуцули в українських Карпатах називають жабу «панною». А в Японії досі вважають, що зустріч із жабою віщує удачу, особливо для мандрівників.
Жабки важливі для людини тварини. По-перше, харчуючись дрібною живністю, вони стримують масове розмноження сільськогосподарських шкідників: винищують комах, що шкодять садам, городам, полям, лісам і лукам. У знищенні личинок комарів особлива роль у деяких місцевостях належить жабам-жерлянкам, що знищують до половини личинок комарів протягом одного місяця. Уявіть лише: якби не жаби, комарів було б удвічі більше! Тому жаб та комахоїдних птахів справедливо називають захисниками врожаю, друзями садівників і городників. По-друге, жаби знищують комах-переносників хвороб людини, наприклад, малярійних комарів, москітів, оводів, гедзів та їх личинок, слимаків. Жаби поїдають більше, ніж птахи, комах з неприємним запахом і смаком, а також тих, що їх птахи не їдять через захисне забарвлення. Крім того, жаби полюють уночі, коли переважна більшість комахоїдних птахів спить.
Дуже добре, коли сіра жабка оселяється у квітнику. У ніжних квітів ворогів чимало, а жабка захищає від них. Казкар Борис Заходер навіть написав про жабку казку. За назвою ви б ніколи не здогадалися, про кого вона. Називається казка «Сіра зіронька». Ви думаєте, що зіроньки сірими не бувають? А чи знаєте, хто назвав жабу «зіронькою»? Ні? Тож почитайте казки Бориса Заходера. З них ви дізнаєтеся багато цікавого про світ природи.
А наша прогулянка закінчилася. Дочекайтеся наступної!
