Музичне заняття про символи України для дошкільників

Організуйте відкрите музичне заняття, під час якого діти:

• згадають або дізнаються про державні та народні символи України
• розвиватимуть музично-слухові уявлення, чуття ритму та характеру музики
• вчитимуться узгоджувати рухи з музичним супроводом
• виконуватимуть рухи українського танцю тощо.

Справи керівника у жовтні: що проконтролювати

Хід заняття

Під супровід української народної пісні на вибір музичного керівника до музичної зали заходять діти, стають кружка і виконують музичне привітання.

Музичний керівник: Діти, я так рада вас усіх бачити! Прийшла весна, засяяло тепле сонечко, подарувавши всім квітучий настрій. А який настрій маєте ви? (Відповіді дітей.) Сьогодні наше заняття буде дещо незвичним і по-справжньому святковим. Погляньте, до нас прийшли гості — ваші однолітки й любі педагоги. А доки вас не було, я отримала ось цю велику посилку. (Ставить її на середину музичної зали.) Відкриємо її разом, поглянемо, що там? (Відповіді дітей.)

Музичний керівник із дітьми відкривають посилку і дістають атрибути української символіки: картки із зображенням українського прапора та герба, рушник, гілку калини, коровай.

Музичний керівник: Діти, допоможіть мені з’ясувати, що це за речі.

Діти: Це — символи України.

Музичний керівник: А що таке Україна?

Діти: Це країна, у якій ми народилися й живемо.

Музичний керівник: А хто з вас знає, що означає кожен із цих символів?

Перша Дитина:

Синьо-жовтий прапор маємо,
Синє — небо, жовте — жито,
Прапор свій оберігаємо,
Він святиня — знають діти.

Друга Дитина: Наш герб — тризуб,

Це зброя, слава й сила.

Третя дитина (бере гілочку калини): У народі кажуть, що без верби та калини немає України.

Четверта дитина (бере в руки коровай на вишитому рушнику): Є такий давній зви­ай український: коли гості приходять у наш край, на рушнику барвистому підносимо їм коровай.

Музичний керівник: Діти, а чого ще не вистачає у цій посилці?

Діти (разом): Віночка.

Музичний керівник: Молодці! Треба нам вирушити в подорож, щоби знайти квіти і викласти з них віночок. Ви згодні зі мною?

Діти (разом): Так!

Музичний керівник: Ну що ж, нумо в дорогу по музичній доріжці!

Звучить українська народна пісня на вибір музичного керівника, діти виконують музично-ритмічну вправу «Хоровод». Після цього сідають на місця, а до музичної зали заходить Україночка — перевдягнений вихователь групи.

Україночка:

Добрий день, мої малята,
Любі хлопчики й дівчата.
Добре ви хоровод водили,
Гарну квіточку заслужили.

Україночка прикріплює квіточку до магнітної дошки.

Музичний керівник: Люба Україночко, дякуємо тобі! Але нам треба багато квітів знайти, щоб викласти з них віночок.

Україночка: Ось у чому річ. Так-так. Чи є серед вас хлопчик на ім’я Гриць?

Музичний керівник: Ні, у нас немає хлопчика, якого звуть Грицем. Проте ми знаємо розспівку про нього.

Діти виконують розспівку на основі української народної пісні «Грицю, Грицю, до роботи».

Музичний керівник: А тепер, діти, ми з вами пригадаємо пісню, яку вивчали на попередніх заняттях. У ній ідеться про нашу країну — Україну. Послухайте уважно і скажіть, як називається ця пісня, який характер вона має.

Діти слухають пісню «Це моя Україна», слова Анатолія Камінчука, музика Миколи Ведмедері у виконанні музичного керівника. По закінченні пісні називають її назву, розповідають, про що в ній ідеться, який характер пісні, а потім разом із музичним керівником виконують пісню.

Україночка: Молодці! Ви чудово співали! Мені все сподобалося, тому дарую вам ще одну квіточку.

Україночка прикріплює квіточку до магнітної дошки.

Музичний керівник: Серед наших дітей є хлопчик, який підготував для всіх музичний сюрприз — пісню, що називається «Україна». Підтримаймо його оплесками!

Діти плескають у долоні, хлопчик стає на середину музичної зали і виконує пісню «Україна», слова Ольги Яворської, музика Миколи Ведмедері.

Музичний керівник: Діти, чи сподобалася вам пісня, про що в ній ішлося? (Відповіді дітей.) А тепер пригадайте, як називається той, хто самостійно виконує пісню? (Діти: «Соліст».) А якщо пісню співає дуже багато дітей? (Діти: «Тоді це — хор».) А якщо декілька дітей? (Діти: «Вокальний ансамбль».)

Україночка: Які розумні діти! Я вважаю, ви заслуговуєте, щоб я вам подарувала ще одну квіточку.

Україночка прикріплює квіточку до магнітної дошки.

Під музику грайливого характеру до музичної зали заходить Козак — перевдягнений інструктор з фізкультури.

Козак: Доброго дня, малята! Доброго дня, шановні гості! Я козак запорізький вільного роду, слугую народу. Я дуже люблю свою Вітчизну — неньку Україну! Я проїжджав повз ваш дитячий садок на вороному коні, почув, які гарні пісні тут лунають, і вирішив зайти, щоби привітатися.

Музичний керівник: Раді ми тебе зустріти. Бачиш, як радіють діти?!

Хлопчик: Хоч іще ми малюки, та справжні хлопці — козаки!

Хлопчики виконують пісню «Козачата», слова Ольги Яворської, музика Миколи Ведмедері.

Козак: Молодці, козаки! Весело ви співали.

Україночка: За це я вам дарую ще одну квіточку.

Україночка прикріплює квіточку до магнітної дошки.

Козак: Гарно тут у вас! А хочете, я розповім вам, як раніше хлопці запрошували дівчат до танцю? (Відповіді дітей.) Так-от, перед танцем проводили гру-змагання, промовляючи такі слова: «Дуб зелений, береза біла, гарна краса, та краще — сила. Хто перший добіжить, той гоноровий». Тоді хлопці ставали в ряд і бігли до обраного дерева. Той, хто прибігав першим, отримував право першим обрати серед усіх дівчат ту, яка найбільше подобалася, і запросити її на танець. А знаєте, чому в цій грі говорили про дуба і березу? Так в народі величали хлопця та дівчину. Коли в сім’ї народжувався син, то саджали біля хати дуб, щоб хлопець був сміливим і міцним, як дуб. А коли народжувалася донька, то саджали березу, щоб дівчина була гарною і стрункою, як береза.

Музичний керівник: Козаче, то чому б тобі разом з дітьми не потанцювати?

Козак: Залюбки!

Прошу любих діточок

Розпочати наш танок!

Діти разом із Козаком танцюють «Український танок» під музичний супровід української народної пісні «Ой лопнув обруч».

Козак: Молодці! Спритно та так завзято ви танцювали! Бажаю вам щастя земного, неба голубого, хліба запашного, і щоб козацькому роду не було переводу! А мені вже час рушати далі. До побачення!

Діти прощаються з Козаком, який виходить з музичної зали.

Україночка: Ой, які ви всі радісні, діти, — справжні українці та україночки. Подарую я вам ще одну квіточку до вашого віночка.

Україночка прикріплює квіточку до магнітної дошки.

Україночка: Час вже нам пограти в якусь гру. Погляньте, які в мене є гарненькі червоні чобітки! (Показує пару чобітків.) Ці чобітки не прості, а чарівні! Хто їх взує, той весело затанцює!

Музичний керівник: За українською традицією дівчатка і хлопчики на свята, як і дорослі, вдягали свій найліпший одяг, узували чобітки, бажаючи порадувати себе й усіх довкола. Аби привернути увагу до своєї обнови, діти робили ось так. (Плескає в долоні, виставляє ногу на каблук, одночасно розводячи руки в сорони.) Або ось так. (Робить «колупалочку», дрібушечки навколо себе.)

Діти повторюють усі рухи.

Україночка: А тепер пограємо з вами, діти, у гру «Веселі чобітки».

Гра «Веселі чобітки»

Діти стають кружка. Музичний керівник обраній дитині дає пару чобітків. Діти в колі рухаються легкими підскоками під супровід української народної пісні на вибір музичного керівника, а дитина з чобітками йде поза колом. Тільки-но музика припиняє звучати, обрана дитина непомітно ставить чобітки за спиною когось із дітей. Музичний керівник чи вихователь пропонує всім дітям озирнутися і знайти чобітки. Діти кажуть: «Той, хто чобітки візьме, в коло танцювать піде!». Та дитина, за спиною якої опиняться чобітки, бере їх і йде з ними в коло, ставить поруч на підлогу і виконує імпровізовані танцювальні рухи. Усі діти підтримують її оплесками або приєднуються до імпровізованого танцю. Гру можна повторити кілька разів.

Україночка: Молодці, мені дуже сподобалося, як ви грали й танцювали, і за це я вам дарую останню квіточку до вашого віночка.

Україночка прикріплює квіточку до магнітної дошки.

Музичний керівник: Діти, погляньте, ми виклали віночок, який в Україні, за народною традицією, вважають своєрідним жіночим оберегом. Віночки виплітали з різного зілля від весни і до пізньої осені. Віночок був не лише окрасою голови дівчини, а й оберегом душі.

Дитина: Вінок Україні сплітаємо, друже.

У таночку ми з ним закружляємо дружно.

Дівчатка танцюють з віночками під музику «Танок з віночками» Сергія Білобловського.

Музичний керівник: Діти, ось наше заняття добігає кінця. Чи сподобалася вам наша подорож? Що вам запам’яталося найбільше? Що нового ви дізналися на занятті? Чи сподобалося заняття нашим любим гостям-дітлахам? (Відповіді дітей.)

Україночка: Діти, я хочу подякувати всім вам за чудово проведений час! Я вірю, що ми завжди пишатимемося тим, що ми — українці. Адже хто ще в світі так, як українці, палко цінує добру пісню, запальні танці й дотепний гумор, супроводжуючи ними і працю, і дозвілля?

Хай біда і горе минають ваш дім,
Доброго здоров’я зичу вам усім.
Здоров’я і щастя всій нашій родині,
А цвіту і плоду — нашій Вкраїні.

Під супровід української народної пісні на вибір музичного керівника діти виходять із музичної зали і йдуть до групи.

Світлана Непорожня, музичний керівник дошкільного навчального закладу № 35 «Вишенька», м. Бердянськ, Запорізька обл.