Робота з дитиною з особливостями поведінки: АЛГОРИТМ
Хто «замкнув» дитину?
Іншими словами, чому дитина «відлюдькувата», важко сходиться з новими людьми, губиться у галасливій юрбі і полюбляє самотність. Причин такої замкнутості може бути декілька. Розглянемо їх.
І. Особливість темпераменту. Дитина інтроверт.
У спеціальній літературі замкнута людина називається інтровертом. Це цілком нормальний стан, зумовлений особливістю нервової системи. Володіючи знаннями про тип темпераменту своєї дитини та як формувати свої відносини у конкретному випадку, ви допоможете їй розкритися у повній мірі, полегшите шлях до самореалізації. Ігноруючи ж ці знання, ви можете припустися цілого ряду помилок, які у майбутньому створять проблеми у дорослому житті доньки чи сина.
Слід зазначити, що кожен із нас водночас може проявляти себе як інтро- чи екстраверт у тій чи іншій конкретній ситуації. Але в усіх є переважаючий тип поведінки, який і визначає темперамент людини. Критерієм визначення стає спосіб відновлення («підзарядки») людини. До інтроверсії схильні флегматичні та меланхолійні особи, хоча це не є правилом. Отже, якщо ваша дитина легко втомлюється у присутності людей, особливо серед чужих, віддає перевагу заняттям, які вимагають спокою, не дуже балакуча, стримана у своїх почуттях – вона може бути інтровертом. Екстраверти, навпаки, починають нудьгувати, коли довгий час лишаються наодинці, їм потрібен рух, енергія, що йде від групи, колективу, активна взаємодія з багатьма чинниками. Лише тоді їм стає комфортно. Вони черпають сили у комунікації. Інтровертів така надмірність бентежить, вони відчувають дискомфорт і замикаються в собі. Сучасне життя постійно вимагає від людини експресії, тому екстраверти у ньому почуваються, як риба у воді. Інтровертам, особливо у дитячому віці та ще при ігноруванні їх сприймання, доводиться вирішувати багато проблем. Та це не означає, що вони меншовартісні. І це треба добре усвідомити і батькам, і педагогам. Головна перевага інтровертів – заглиблення у внутрішні цінності.
Зазвичай педагоги пояснюють таку поведінку поганим вихованням у сім’ї, і це найнебезпечніша помилка. Якщо дитина гірше за однолітків утримує увагу й частіше буває збудженою, найімовірніше, в неї розлад дефіциту уваги та гіперактивність. Як тоді діяти?
Що треба пам’ятати батькам, якщо у них дитина – інтроверт
- Це цілком нормальний стан, який не потребує лікування. У світі таких людей 25 - 45%. Серед них Фредерік Шопен, Ісаак Ньютон, Білл Гейтс, Альберт Ейнштейн, Джоан Роулінг та ін..
- Бути інтровертом запрограмовано на генетичному рівні. Інтроверти відзначаються великою кількістю сірої речовини у ділянці головного мозку, яка відповідає за абстрактне мислення та прийняття рішень. При сприйманні нового вони віддають перевагу парасимпатичній системі – «відпочивай і перетравлюй», тобто аналізуй і роби висновки. Тоді як для екстравертів цей принцип втілюється у «бийся, біжи або замри».
- Не намагайтеся змінити стан дитини, якщо вона почуває себе у ньому комфортно Сприймайте і любіть її такою, якою вона є – і тоді вона стане щасливою людиною.
Насправді інтроверти мають багато чинників, які їх підносять. Німецький психолог і лікар Кречмер порівняв інтровертів з римськими віллами, фасади яких дуже прості, вікна закриті, а всередині проходять багаті бенкети. І хоча для сторонніх це багатство часто за сімома замками – воно є, бо для інтровертів внутрішній світ становить базові цінності.
Отже, інтроверти:
- мало говорять, але вміють слухати, що у наш час неабияка цінність. Їх контакти малочисельні, але вони виважені і надійні. Інтроверти мало комунікують, для них це становить трудність, але вони помірковані і обережні – і в цьому їх перевага. Вони не квапляться з висновками.
- дуже стримані і навіть можуть здатися холодними, але легко ранимі і емоційні. Проте емоції киплять у душі, що погано впливає на фізичний і психічний стан самої людини. Та для інших ця стриманість є ознакою вихованості. Екстраверти у такому випадку все виливають назовні, часто не помічаючи, що їх емоції ображають інших.
- внутрішньо чітко впорядковані. Вони легко приймають правила і дотримуються їх. У деяких професіях це незамінна річ. Хоча, в свою чергу, і може створити багато проблем. Особливо там, де потрібен нестандартний підхід. Сперечатися з інтровертом – нудний і затяжний процес, бо він живе у світі своїх переконань.
- тримають дистанцію. Для них це не створює труднощів. Саме з такої відстані вони аналізують явище. Для них важлива його суть, а не вигляд.
- Повільно звикають до нових обставин і до нових людей. Відчувають тривожність, потрапляючи в нове середовище. Але це не означає їхню ізоляцію. Відома американська психологиня Сьюзен Кейн радить у таких випадках: «Не дозволяйте дитині відмовитися від нового досвіду, але поважайте її межі».
- Втомлюються від надмірної комунікації. Їм треба взяти паузу після обговорення, щоб привести думки в порядок.
- Можуть мати унікальні інтереси.
- Можуть приховувати своїх проблеми. Часто не вміють захистити себе не від слабкодухості, а через повільну реакцію обдумати відповідь.
- Їх не «переробиш», хоча скоригувати поведінку можна.
Отже, ви все більше упевнюєтесь, що «закритість» - це темперамент вашої дитини. Тоді, як себе поводити з нею, на що звертати увагу, як убезпечити її від нерозуміння оточуючих?
- Якщо ви вперше привели малюка в дитсадок чи школу, не чекайте, що він зразу почне шукати друзів чи гратися іграшками. Дайте йому час призвичаїтись до нових обставин. На відстані поспостерігайте, що відбувається. Коментуйте дії ровесників. Зменшуйте відстань між вами і дитячою компанією в міру того, як ваша дитина реагує на неї. Малеча повинна відчути себе в безпеці поруч з вами, але і зрозуміти, що обставини можуть змінитися і до них треба пристосуватися. Можете прийти трохи заздалегідь, ніж інші, щоб дати змогу дитині адаптуватися.
- Перед отриманням нових емоцій проведіть превентивну роботу. Поясність, чому треба змінити звичний спосіб перебування, що цікавого відбудеться в житті малюка з новими людьми. Скажіть, що нове знайомство – це тимчасові труднощі, які є в кожного і які можна подолати. Не давайте обіцянок, які не зможете виконати, на кшталт: » Я заберу тебе через півгодини» . Дитина швидко зрозуміє, що це брехня і до наступного відвідування закладу влаштує вам істерику, теж превентивно.
- Підготуйте дитину до того, що якщо вона втомиться від спілкування, то може відпочити на самоті. У дитсадку саме для таких випадків створені «куточки усамітнення», де малюк може погортати книжку, просто посидіти і поспостерігати за іншими. Якщо у вас школяр, то поясніть йому, що на перерві можна на вулиці посидіти на лавці. У багатьох сучасних школах, особливо у молодшій ланці, в коридорах стоять крісла-груші для відпочинку чи бесіди. Поясніть, що у компанії можна і не брати участь у розмові, а просто слухати, спостерігати – і це нормально.
- Попередьте вчителя чи вихователя про особливість темпераменту вашої дитини. Мудрий педагог знає, як знайти підхід до дітей з різним темпераментом.
- Вчіть дитину керувати своїми емоціями, налаштовуючись на позитивну установку: «У тебе не вийшло нове знайомство, але ти спробував. Зате отримав новий досвід. У житті так буває і з дорослими. Наступного разу, можливо, з іншим другом у тебе все вийде». Або «Ти не любиш чужих компаній, але не знаєш, що тебе там очікує. А раптом там знайдуться однодумці? У всякому випадку, коли тобі буде зовсім некомфортно, ти завжди можеш покинути цю компанію». Тобто дайте відчути дитині, що вихід із зони комфорту не завжди означає негативний досвід. Життя інваріантне і варто спробувати.
- Вивчайте інтереси і захоплення своєї дитини і прямуйте за ними. Саме в улюблених заняттях дитина вивільнюється із своєї клітки. Вони дають їй упевненість у собі, підвищують її самооцінку.
- Навчіть дитину відмовляти, казати «ні», якщо їй це неприємно. Дітям-інтровертам часто складно сказати про свої почуття, не завжди це виходить і в екстравертів, часто не вдається і дорослим. Тому це надважливе завдання – навчити говорити «ні» іншим людям, якщо пропозиція стосується порушення життєвих цінностей особистості. Найважче це відмовити вперше. З кожним наступним разом буде легше і легше.
- Навчіться слухати і чути свою дитину. Адже інтроверти часто переживають свої проблеми «внутрішньо». Вони не схильні їх озвучувати навіть найріднішим. Тому будьте уважні і навчіться читати «між рядків» – за поведінкою, окремими висловами, навідними запитаннями. Постарайтеся зрозуміти почуття дитини без слів. У той же час привчайте свою дитину висловлювати свої думки вголос. Таку роботу вже можна проводити з 3-х років, коли малеча вчиться формулювати речення.
- Не змушуйте дитину робити щось «на публіку». Якщо екстравертам – це необхідність, то інтровертам – тяжке випробування, від якого вони не отримують ні краплі задоволення. Згадайте часті випадки, коли дитину батьки просять виступити перед гостями з віршиком чи піснею, чи грою на музичних інструментах, чи продемонструвати свої малюнки. Не кожен малюк робить це охоче, а інтроверт і поготів. Така діяльність – задоволення батьківських амбіцій, а не дитячих. Хочете похвалитись художнім талантом свого чада – хай його картини висять у вас у квартирі. Хтось із гостей обов’язково зверне на них увагу. Чи альбом випадково опиниться на столі.
- Повільно та поступово. Це одне із головних правил спілкування з дитиною-інтровертом
Завдання непрості для батьків, але на те ви і батьки, щоб розуміти свою дитину краще за інших.
«Замкнутість» як вияв сором’язливості чи тривожності
Іноді діти замикаються в собі чисто через психологічні причини, зумовлені зовнішнім впливом.
Сором’язливість – стан психіки і обумовлена ним поведінка людини, що характеризується такими поведінковими рисами як нерішучість, боязкість, напруженість, скутість та дискомфорт через невпевненість у собі або відсутність здібностей та навичок ефективних соціальних комунікацій чи страх наслідків її дії під час розмови. Як бачимо, її прояви дуже схожі на поведінку дитини – інтроверта. Але сором’язливість – це психологічний стан людини, який хоч заважає повноцінно функціонувати у суспільстві, проте коригується, і його можна подолати роботою над собою. Це вияв характеру людини.
Ознаки сором’язливості зовні схожі на поведінку інтровертів:
- збентеження, нервовість при потраплянні в інше середовище, що виявляються у дрібному тремтінні рук, утрудненому диханні, розширених зіницях, тремтячому голосі з паузами, тощо;
- зовні людина може виглядати спокійною, але внутрішньо у неї все напружено, думки плутаються;
- малослівність. Сором’язлива людина у новій компанії відчуває дискомфорт, і їй важко висловитись.
Основна причина криється у невпевненості у собі, боязні бути осміяним, засудженим іншими особами. Прояви сором’язливості спостерігаються у кожної людини в тій чи іншій мірі, проте іноді вони створюють великі проблеми.
Передумовами сором’язливості є дитячий досвід. Часто це почуття виникає через авторитарне виховання, коли батьки намагаються принизити свою дитину або наблизити до ідеалу, який має знати, що приймає суспільство, а що ні, і таким чином коригувати свою поведінку.
Цікаво! Сором’язливість може виникати через дефіцит в організмі серотоніну – гормону щастя, – через який людина відчуває тривожність, занепокоєння.
Все це може мати як позитивні, так і негативні наслідки.
Позитивні:
Сором’язливість – це спосіб психіки захиститись від стресу, якого вона зазнає через різні обставини.
При правильному вихованні вона може стати мотиватором для самовдосконалення. Дитина прагне мати багато друзів, але помічає, що на неї мало звертають увагу. Тому вона старається стати цікавою для інших людей – займається фізкультурою, щоб мати привабливий вигляд, багато читає, щоб вміти підтримати розмову в компанії, розвиває свої таланти. Але, підкреслюємо, що це відбувається при правильному вихованні. І роль батьків у цьому головна.
Саме вони повинні підвести свою дитину до розуміння, що подолати сором’язливість вона може роботою над собою. А вони їй допоможуть.
У той же час ця риса характеру може стати обтяжуючою, тому що через неї
- послаблюється можливість завести нові знайомства;
- посилюється страх перед новою ситуацією;
- приховуються творчі здібності дитини, що в дорослому житті може відгукнутися відсутністю кар’єрного зростання;
- може стати причиною депресії.
При сором’язливості дитина закривається в собі, бо так їй легше перенести стрес.
Способи подолання сором’яливості:
- Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Вона у вас єдина і неповторна, і у цьому ваше щастя.
- Заохочуйте дитячу ініціативність, навіть коли вона малозначуща. Тоді дитина відчуватиме себе повноправним членом сім’ї.
- Виявляйте повагу до її думки. Сперечайтесь, якщо вона помилкова.
- Вчіть відстоювати власну точку зору, поступайтесь, якщо це має хоч якийсь сенс. Так ви утверджуватиме дитячу самооцінку.
- Не критикуйте дитину через фізичну ваду чи зовнішній вигляд, на зразок «некрасива, кому ти така(ий) потрібна(ий)». І не дозволяйте собі це робити, говорячи про інших дітей.
- Сприяйте комунікації дитини з ровесниками, іншими людьми.
- Заохочуйте до соціальної активності.
⇒ Робота з дітьми з розладами аутичного спектра
Втеча від світу, який оточує
До такого способу дитина вдається, коли відчуває небезпеку, яка провокується негараздами в сім’ї (батьки пияки або часто сваряться в присутності дітей), втратою близького друга чи члена сім’ї, стресом внаслідок стихійного лиха чи нещасного випадку, сексуальним насильством чи психологічною травмою, тривала хвороба, що призвела до вимушеної ізоляції, тощо.
У таких випадках не зайвою буде і допомога психолога. Але і батьки можуть сприяти соціалізації дитини, якщо це не пов’язано зі складними випадками.
У чому полягає роль батьків
- Перегляньте свою поведінку і стосунки в сім’ї, з’ясуйте причину такого стану дитини.
- Якщо ваша думка для дитини не є авторитетною ( а це характерно для підліткового віку), постарайтесь знайти мотиватора серед відомих людей, життя який вчить не коритися обставинам, подій, навіть творів мистецтва (життя Ніка Вуйчича, змагання пара олімпійців, танець японської пари «Я живу!»), тощо.
- Ненав’язливо, навіть у прихованій формі стимулюйте пізнавальний процес дитини (ненароком підсунута книжка, «випадкове» знайомство з людиною, яка може допомогти розвитку пізнавальної активності і т.п.
- Створюйте ситуацію успіху при найменшому досягненні своєї дитини, щоб допомогти їй утвердитися в тому чи іншому виді діяльності. Але не перестарайтесь, щоб дитина не вважала кожну дію перемогою.
- Довіряйте дитині, її емоціям і почуттям.
Ми запропонували вам багато ключиків, які допоможуть «розкрити» дитину. Але їх безліч. Головне, щоб і батьки, і педагоги не нехтували ними, взаємодіяли один з одним і діяли на благо дитини.
За матеріалами статті журналу Вихователь-методист дошкільного закладу
