У вчительських колах здавна жартують, що професія вчителя не покликання, а діагноз, який залишається на все життя. У сучасному українському суспільстві про особу педагога склалася неоднозначна думка. Для одних – це менеджер сервісу, для інших – обслуговуючий персонал, і лише треті, хоча їх набагато менше, ніж попередніх дві категорії, вважають вчителів провідниками людських доль, інженерами душ. Здебільшого, це молоді люди, які лише збираються стати педагогами, або ж окремі ідеалістичні особистості, які не втратили віри у свою місію. І схоже, що це суперечливе сприйняття вчителя вийшло далеко за межі держави Україна. Тому так гостро стоїть тема школи у світовому кіно. Які фільми на цю тематику спонукають мріяти, удосконалюватися, любити й ненавидіти свою професію, які із них варто переглянути цілому педагогічному колективу або ж наодинці чи разом з батьками та дітьми – читайте у нашій статті.
⇒ Як створити мультфільм власноруч
Школа – гостра і небайдужа тема для мистецтва. І кіно не виняток. Навпаки, саме до нього найчастіше звертається більшість глядацької аудиторії, саме з фільмів пересічні громадяни черпають знання про специфіку роботи вчителя, його методи викладання, здобутки і програші. Та і педагоги, переглядаючи той чи інший фільм, аналізують поведінку колег, зіставляють їх проблеми зі своїми, погоджуються або заперечують точку зору кіношних героїв. Діти ж часто упізнають себе і свої вчинки у ровесників з фільмів, більше того, переймають їх поведінку, не завжди адекватну обставинам, і намагаються втілити у реальне життя. Тобто, таким чином кіно формує суспільну думку про те чи інше явище, і, зокрема, про вчителя.
Не секрет, що у більшості українських фільмів вчителів виставляють або як монстрів, або як клоунів, яким байдужа доля їх учнів, які не вміють дати ради особистим проблемам, не кажучи вже про професійні, які поводяться неетично, мають примітивний інтелект і т. д. Хоча, дотримуючись об’єктивності, слід сказати, що в останні роки акцент на примітивізмі особистості вчителя змістився на спробу осягнути складні сучасні проблеми підліткового віку і роль поведінки дорослих, у тому числі, батьків і громадськості, а не лише вчителів, у вирішенні цих проблем. І, очевидно, виходячи із недостатнього бюджету кіногалузі, українські режисери віддають перевагу створенню серіалів про школу, таких як «Школа», «Перші ластівки», «Новенька», цікавих і гостросюжетних за своєю тематикою, у яких на перший план виходять діти.
Ми ж поговоримо про світове кіно, де приділяється увага особистості вчителя у всіх її складних перипетіях. Радимо до перегляду цих фільмів вчителям, керівникам навчальних закладів, а також батькам та дітям.
Отже, почнем із оптимістичної, життєрадісної кінострічки, яка подарує надію, віру у свої сили, зарядить енергією і покличе до праці, «Перед класом» американського режисера Пітера Вернера, 2008 р. Головний герой – учень-вчитель із синдромом Туретта - досить рідкісного психо-фізичного розладу, що характеризується різкими рухами та неконтрольованими вигуками, - людина, яка завдяки підтримці матері, окремим малочисельним вчителям і особистій цілеспрямованості і праці над собою зуміла стати успішним педагогом, завоювати авторитет учнів і розуміння батьків. Ми лише можемо здогадуватися про ті титанічні зусилля і силу волі, яку доводиться щодня докладати нашому персонажу, щоб довести світові, що він у своїй особливості не особливий, а такий, як і інші: професійний викладач, цікавий співрозмовник, уважний друг. Своїм життям він закликає суспільство до толерантності, сприйняття людей за їх вчинками, а не за виглядом чи станом, дає змогу переконатися, що людина сама може зробити своє життя гідним.. Також стрічка наголошує на необхідності подати руку допомоги тому, хто так багато працює над собою. Адже наш герой ніколи не був самотнім у своїй хворобі: спочатку підтримка матері, яка, попри все, вірила у нього і надихала хлопчика цією вірою, потім зустріч з небайдужим і педагогічно грамотним директором школи, який допоміг сформувати суспільну думку у школі про особливого, але сильного учня, далі підтримка друзів і коханої людини, і, нарешті, сам персонаж – це приклад успіху маленької великої Людини. Рекомендуємо цей фільм для перегляду і учням, і – батькам, і вчителям.
Інший фільм, що розглядає місію педагога як провідника дитячої долі, належить індійському режисеру А. Хану і називається «Зірочки на землі» (Індія, 2007 р.). Восьмирічний хлопчик не любить школи, бо осягнути навчальний матеріал він не може, його часто і вдома, і в школі карають за недисциплінованість, неакуратність, невиконання завдань. Його внутрішній світ дуже багатий, наповнений різноманітними дивами, яскравими кольорами, повітряними зміями, летючими тваринами та іншими істотами. Та дорослі і ровесники про це і не здогадуються, а вважають дивакуватим і примхливим. Дитина не здатна поділитися своїми дивами і замикається в собі. Єдиний вияв його справжніх емоцій – це малюнки, яких ніхто не оцінює. Та ось у школі з’являється новий вчитель малювання, який зразу відчув талант учня, його особливий погляд на речі. І у дружбі з педагогом хлопчик змінюється на очах. Фільми корисно переглянути молодим педагогам, а також можна запропонувати для перегляду батькам. Багато з них може упізнати там себе.
Цікавою для всіх педагогів стане і стрічка з інтригуючою назвою «Спілка мертвих поетів» (США,1989р.). Так, життєрадісною її не назвеш, Бо, розкриваючи роль вчителя як інженера людських душ, вона попереджає і про його відповідальність і зваженість за кожне сказане слово: добрими намірами вимощена дорога в пекло.
У школі з усталеною канонічною системою навчання з’являється вчитель- бунтар, який пояснює учням, що життя швидкоплинне, тому вони повинні дотримуватися принципу Carpe diem – «Лови день». На першій лекції він виголошує проникливу промову про швидкоплинність життя і про те, що ані хвилини не можна марнувати, на наступних заняттях нехтує будь-якими навчальними програмами і в невимушеній манері завойовує авторитет у класі. Хлопчики починають зачитуватися віршами Волта Вітмена й організовують підпільний літературний гурток. А ще на своїх заняттях допомагає кожному юнакові знайти свій власний голос у безликому хорі, відкрити для себе прекрасний світ природи й поезії. Результат боротьби студентів за право самовираження — трагічний. Хто винен?..
Фільм, швидше за все, призначений для перегляду зрілою аудиторією. Тому його рекомендуємо подивитись саме педагогам.
Близький йому за проблематикою і твір режисера Тоні Кей «Вчитель на заміну» (США, 2011). Канву фільму складають не дуже радісні псевдодокументальні роздуми вчителя про потрібність своїх зусиль у вчительській роботі. Адже він вчитель на певний період, на заміну. А значить, не варто дуже перейматися проблемами своїх учнів. А ще його переслідують власні спогади дитинства, які породили певні комплекси. Та як досвідчений педагог, він розуміє, що головні проблеми підлітків від ігнорування їхніх думок дорослими – батьками, вчителями, чиновниками. Що важка поведінка дітей зумовлена їхньою недовірою до світу дорослих, а вчитель для них - лише сумнівне джерело інформації, бо ж правильні відповіді можна знайти лише в інтернеті. Тож Генрі Барт намагається звернутися до душі, а не до розуму підопічних, переконати, що кожен з них неповторний. І у цьому прагненні не помічає, що, попри власні переконання, доля підлітків для нього не байдужа. Він хоче утішити, допомогти, розрадити і … потрапляє у ту ж пастку, в якій знаходяться діти: нерозуміння колег і небажання розбиратися в ситуації, при якій намагання допомогти одній із учениць розцінюється адміністрацією закладу як домагання, призводять до його звільнення. Стрічка не дає готової відповіді, і після її перегляду у глядача виникає суперечливе відчуття: чи варті твої зусилля такого фіналу? Чи варто тобі продовжувати працювати вчителем? Чи професія вчителя справді твоя? А хто, як не ти? Фільм піднімає багато гострих тем сучасної освіти. Тому його варто переглянути, на наш погляд, і вчителям, і батькам.
Ще одна актуальна стрічка - фільм «Клас» (Франція, 2008). Для українського глядача вона буде цікава з двох моментів. По-перше, ви ознайомитесь з французькою системою освіти, робота якої ускладнюється не тільки проблемами дітей, які нікому не потрібні, а додаються ще й расові та релігійні відмінності емігрантів. І починаєте розуміти, що у цій ситуації педагогам працювати ще важче. По- друге, ви переконаєтесь, що проблематичне ставлення до вчителя – це не лише проблема українського суспільства. А також ознайомитесь з новими формами управління в школі.
Головний герой фільму - вчитель французької мови Франсуа - нікого не рятує, не завойовує авторитет. Він вчить дітей розмовляти один з одним та довіряти словам. У сірому холодному класі школярі поступово починають ділитися емоціями, зізнаватися в тривогах і побоюваннях, висловлювати принципи та переконання. Можна сказати, вчитель робить ставку на емоційний інтелект дітей та на ораторські навички. Відтепер учні можуть зізнаватися в слабкостях і не почуватися приниженими, говорити про потреби з почуттям гідності. Та чи навчились вони пробачати вчителю його промахи? Чи ними керує низька помста? Чи готові вони визнати, що своєю поведінкою вони провокують педагога на грубість? Чи для них його доля байдужа? Які у цьому випадку почуття Франсуа і як це близько нам, українським вчителям?..
Чи варто цю стрічку рекомендувати для перегляду батькам? Вибір за вами.
Проте, найважчою для сприйняття, на наш погляд, є однойменна до попередньої стрічка естонського виробництва 2007 року з нейтральною назвою та реальною основою. Стрічка не про вчителів і їх місію, правильніше сказати, про відсутність цієї місії, стрічка, яку варто переглянути і батькам, і педагогам. Але, на наш погляд, її не потрібно демонструвати дітям, щоб не спровокувати наслідування. Фільм «Клас» режисера Ільмара Рааг розкриває таку болючу проблему для наших шкіл, як булінг.
У центрі уваги звичайна естонська школа зі звичайним, на перший погляд вчителів і батьків, випускним класом, який відвідують звичайні школярі. Але це на перший погляд. Бо внутрішній організм класу прихований від чужого ока. А він жорстокий. Тут поряд з іншими дітьми навчається Йозел, якого зробили цапом відбувайлом. Щодня декілька років підряд він терпить цькування і приниження однокласників, які у своєму насильстві стають щоразу вигадливіші і мерзотніші. Він не протестує, він терпляче плекає надію, що скоро це пекло закінчиться і він більше ніколи з ними не зустрінеться. Така позиція ще більше дратує однокласників, які вважають його слабаком і навіть не намагаються захистити. Та ось у класі з’являється новачок Каспар, для якого ця ситуація неприпустима. Він стає на захист Йозела, чим викликає ненависть ровесників. Знущання стають нестерпними, і одного дня настає жахлива розв’язка. І глядач починає розуміти, що і він теж причетний до цього злочину, причетний своїм мовчанням, ігноруванням такого явища як булінг. І кожен із батьків теж. Бо, виявляється, батьки не знають своїх дітей або не знають, як їм допомогти, не нашкодивши. І вчителі теж іноді не мають уяви, наскільки діти можуть бути підлими і жорстокими. І яким сильним може бути «стадний»
синдром. Це фільм- попередження нам всім, а тому дорослим його варто подивитися.
Дітей можна змінити, коли захопити їх справжньою справою. Про це фільм «Тримай ритм» (США, 2006), який особливо сподобається дітям. Та і дорослі, що захоплюються танцями, із задоволенням його переглянуть.
Працюючи викладачем танців для хуліганів, залишених після уроків, їх учитель П’єр швидко розуміє, щоб завоювати довіру таких учнів, варто йти від їх інтересів, а не від того, що хочуть нав’язати дорослі. Тож класика забута, а з хіп-хопу поступово виростає новий танцювальний стиль. Віра у свою креативність і танцювальну вправність спонукає колектив колишніх хуліганів взяти участь у змаганні з бальних танців. Але для цього треба повірити у свої сили і багато працювати. Запальний темперамент П’єра, його настрій робити все з натхненням, його закоханість у танці потроху переймають й учні. Коли на кону реальна доросла справа, вони стають дисциплінованішими та відповідальними.
Таким же оптимізмом віє і від стрічки «Вистояти і домогтися» (США,1988). Тут переворот у свідомості підлітків робить учитель математики та інформатики Хайме Ескаланте. Бідний квартал, неблагополучні діти-емігранти, які не знають державної мови, нульові знання, паління та алкоголь, брак дисципліни. До цих проблем додається ще й участь у бандоформуваннях та наркотики. Та вчитель не здається, а ставить вищу планку, ніж була досі, щоб підвищити самооцінку учнів. Замість арифметики навчає алгебри. При цьому настільки доступно подає її, візуалізує та вводить доступні метафори, що запам’ятовують навіть ті, хто не вмів читати й рахувати. А всі задачі складає на прикладах знайомого дітям життя («скільки подруг у Хуана»). Головна його зброя — гумор та самоіронія. Він готовий докласти максимум зусиль, щоб його підопічні отримали гідну освіту і змогли почати нове життя.
Як бачимо, у світовому кіно є достойні стрічки, де вчитель і його робота представлені гідно. Шукайте час, щоб насолодитися переглядом важливих для вас стрічок.
