Сучасна молодь дедалі більше звертається до субкультур та альтернативних форм самовираження. Причини цього:
доступність різного контенту у соцмережах,
віковий період, в який формується ідентичність,
соціально-психологічні потреби.
Пошук свого «я», самовираження, приналежність до якоїсь групи людей допомагають підліткам та молоді знайти своє місце в світі, зрозуміти «ким я є, а ким — ні», побудувати ідентичність та долати в такий спосіб свої потреби. У контексті цього пошуку популярними стали такі групи, як квадробери, фуррі та теріантропи. Спробуємо розібратися: що є нормою, а що тривожним сигналом? Як реагувати дорослим та про що говорить така поведінка дітей?
Хто такі квадробери
Квадробери з'явилися завдяки японцю Кенічі Іто, який надихнувся рухами мавп і розробив техніку бігу навкарачки, адаптуючи її під людські можливості, що дозволило йому стати світовим рекордсменом. У 2008 році Іто пробіг стометрівку навкарачки за 18,58 секунди, а до 2015-го покращив результат до 15,71 секунди. Його приклад привернув увагу фітнес-індустрії, і в США з’явився тренувальний напрямок «animal flow» – комплекс вправ, натхненних рухами тварин. Спочатку квадробіка була видом фізичної активності, назва якої поєднує латинське слово «quattuor» («чотири») і англійське «aerobics» («аеробіка»).
Зараз квадробери — переважно діти та підлітки — стали частиною нестандартної субкультури, що вже давно відійшла від ідеї спорту. Ці діти пересуваються на чотирьох кінцівках, використовуючи реквізит на кшталт масок і накладних хвостів. Для них квадробіка — це не стільки фізична активність, скільки спосіб відчути приналежність до спільноти і сучасних трендів.
Квадробери в Україні
Квадробери в Україні — це лише один напрям у сучасній субкультурі, яка стає дедалі популярнішою серед молоді. До цієї субкультури також належать теріантропи та фуррі, і кожна з цих течій має свої відмінності та особливості.
Квадробери — намагаються фізично відтворити поведінку та рухи тварин. Вони пересуваються на чотирьох кінцівках і часто використовують спеціальний реквізит, як-от маски, хвости та інші аксесуари, що додають образу «звірячих» рис.
Фуррі — віддають перевагу фантазійному наслідуванню людиноподібних звірів, зокрема мультяшних персонажів з людськими якостями та звичками. Їхні образи зберігають риси тварин, але залишаються карикатурними і мають чіткі риси антропоморфізму, як-от людська мова та емоційний вираз обличчя.
Теріантропи — вважають, що частина їхньої душі або внутрішнього «я» пов’язана з певною твариною. Це не просто гра чи костюми: теріантропи вірять, що мають особливий духовний зв'язок з певними тваринами, що визначає їхні особисті характеристики, інтереси та цінності.
Квадробінг: що потрібно розуміти батькам та педагогам
Квадробінг не обовʼязково означає, що з дитиною щось не так. Згадайте себе в дитинстві — ми також одягалися зайчиками/лисичками/котикати чи кимось іншим. Але нам це дозволяли лише на свята. Водночас в повсякденних іграх ми приміряли на себе різні ролі — і це нормально! Так задовільнялася наша потреба у грі та спонтанності, яка є не менш важливою за інші потреби і в дорослому віці. Памʼятайте: кожен з нас має дитячу частку, яка прагне турботи про себе.
Важливо також розрізняти й розуміти поняття ідентичність та ідентифікація.
Ідентифікація — це ототожнення себе з іншим індивідом чи групою на основі емоційного зв'язку.
Ідентичність — це результат ідентифікацій, які людина накопичує протягом життя.
Ідентичність розвивається в процесі життя, але найбільш інтенсивно вона формується саме у підлітковому віці. Дослідження показують, що фундаментальні аспекти ідентичності закладаються ще в ранньому дитинстві, коли дитина починає усвідомлювати себе окремою особистістю. У підлітковому віці ідентичність переживає так звану «кризу ідентичності» — період, коли людина активно шукає своє місце у світі. Цей пошук включає випробування різних моделей поведінки та цінностей, проби нових ролей і соціальних груп, і поступово завершується ближче до 18-20 років, коли формується більш цілісна і стабільна ідентичність. Тож приміряння на себе ролей тварин, як і інших ролей, може трактуватися як:
пошук відповіді на запитання «хто я?»
просто гра, яка передбачає рухову активність та «тусовку» в групі людей.
Тож важливо розібратися з мотивацією дитини, яка захоплюється однією з цих течій — щоб розуміти чи є це хобі безпечним для її психічного та емоційного стану. Слід спостерігати за поведінкою дитини та за тим, які риси субкультури вона обирає для себе. Це дає змогу батькам і педагогам краще зрозуміти, що саме приваблює підлітка в цьому середовищі: бажання належати до спільноти, самовираження або спроба знайти власну ідентичність у символічному образі.
Квадробінг стає проблемою, коли захоплення перевтіленням у тварин починає негативно впливати на фізичний, соціальний або психічний стан дитини чи підлітка. Є кілька ознак того, що це хобі потребує більшої уваги. Розгляньмо їх.
По-перше, ізоляція від реального світу. Якщо дитина уникає спілкування з однолітками чи родиною, обирає компанію виключно віртуальних друзів з субкультури або занурюється в образ постійно у повсякденному житті, це може бути сигналом про уникнення реальних взаємодій.
По-друге, залежність від образу. Коли дитина не просто грає роль час від часу, а постійно перебуває в образі тварини і починає асоціювати себе виключно з цим персонажем. Це може ускладнити формування цілісної ідентичності, важливої для психологічного розвитку.
Наступне – небезпечна поведінка та ризик травм. Якщо дитина намагається пересуватися на чотирьох постійно або використовує небезпечний реквізит, це може призвести до фізичних травм. Така поведінка також може порушувати кордони інших людей — наприклад, коли діти вискакують на чужі машини або ж лякають звуками перехожих.
Ще один важливий аспект, який може ховатися за поведінкою квадроберів — наявний психологічний дискомфорт та втеча від реальності за допомогою такої поведінки. У випадках, коли квадробінг стає способом уникнення проблем чи травм (наприклад, соціальної тривожності, травм війни чи булінгу), важливо звернути увагу на психологічний стан дитини, оскільки її занурення в цей світ може бути тимчасовою «втечею» від труднощів.
Діти-квадробери: як з ними говорити?
Якщо ви помітили тривожні ознаки або просто хочете дізнатися про мотивацію дитини, варто спокійно поговорити, з прийняттям, без критики і сарказму. Це допоможе зрозуміти її мотивацію та потреби. Покажіть свою підтримку та відкритість, щоб дитина чулася вільно для щирої розмови.
Насамперед важливо показати, що їхні захоплення та інтереси віртуальним світом/такими іграми не є неправильними. Важливою частиною розмови є запитання, чому саме цей світ є для дитини привабливим. Корисно:
поставити запитання, які стимулюють дитину розкрити причини своїх захоплень, наприклад: «Що тобі найбільше подобається в цій грі чи світі?»
дати зрозуміти, що їхні інтереси важливі, водночас говорити про цікаві аспекти реального життя;
обговорити з дитиною баланс між віртуальним і реальним.
Чи потрібна допомога психолога?
Звернення до психолога не є обов'язковим для кожного квадробера, однак воно може бути корисним, якщо дитина виявляє ознаки депресії, тривожності або втрачає інтерес до реального світу. Психолог допоможе дитині впоратися з внутрішніми конфліктами та знайти шляхи до більш здорової взаємодії зі світом. Важливо, щоб психолог міг будувати довірчі стосунки з дитиною, допомагаючи їй знайти власні ресурси та способи самовираження, зберігаючи її унікальність.
Тож підтримка квадроберів потребує особливого підходу, де розуміння та терпіння мають велике значення. Збалансування потреб дитини у віртуальному/уявному світі та реальному житті — це важливий крок до її успішної соціальної адаптації та психологічного благополуччя.
Головне памʼятати: краще бути квадробером в підлітковому віці, ніж не знати, хто ти, в дорослому. І краще турбуватися про свою дитячу частку, ніж мати дитячу поведінку все життя. Тому будьте відкритими та щирими в своїй цікавості до внутрішнього світу дітей та того, що і чому з ними відбувається.
