Цивілізаційні зміни, темп яких постійно пришвидшується, змушують особистість оперативно пристосовуватися до навколишнього світу та вдосконалюватися. Найліпше це вдається представникам наймолодшого покоління, які народилися за часів глобальної інформатизації. На тлі цих змін світоглядні відмінності між поколіннями, а також між їхніми життєвими стратегіями і тактиками стають своєрідною прірвою, подолати яку доволі складно.
Допомагаємо вчителю бути резилентним
Одним із ефективних інструментів, що дає змогу порозумітися різним поколінням — батькам і дітям, дідусям і онукам, є генеалогічне дослідження. Саме завдяки йому історичне минуле, родинні традиції можна поєднати з сучасними технологіями задля формування гармонійної особистості учня, який з повагою ставиться до минулого і спрямований у майбутнє.
⚓Мій родовід: складаємо родовідне дерево з учнями початкової школи
Історія роду, або Чиї ми нащадки
Кожен рід уже залишив і надалі залишатиме по собі значний інформаційний відбиток, який можна образно представити у вигляді айсберга історичних даних. Його верхівкою є факти, доволі точно зафіксовані у пам’яті живих членів роду. Іще більше відомостей містять історичні документи, що охоплюють період від Середньовіччя до сучасності. Їх зберігають переважно в державних архівах.
Поширеним і водночас хибним є уявлення про втрату архівних документів, у яких зафіксовано історію родів, через війни, революції тощо. Імовірно, воно виникло унаслідок екстраполяції обмежених знань особистості на навколишній світ або як форма самозахисту, поширена за радянських часів.
Громадянам СРСР ліпше було «не мати» походження, оскільки репресивні органи могли використати їхній родовід для фабрикування обвинувальних вироків. Окрім того, часто прізвища та імена змінювали, щоб розпочати нове життя. Соціальним зразком цих процесів стало керівництво країни, представники якого замінили родові прізвища на такі відомі партійні прізвиська, як Троцький, Ленін, Сталін тощо.
З огляду на те, що в державних архівах України зберігають мільярди документів, пошук відомостей з історії певного роду потребує ретельного і тривалого генеалогічного дослідження. Також варто взяти до уваги наявність відповідних документів у закордонних архівах.
Під час генеалогічного дослідження слід враховувати, що кожна людина є нащадком багатьох родів.
Особа, яка народилася в 1950–1960-ті рр. — у межах періоду, найліпше представленого в архівах, може бути нащадком 32 родів. Лише за 10 поколінь (із кінця XVII століття — початку XVIII століття та до її батьків включно) така людина має 1024 прямих предків.
Тож генеалогічне дослідження може тривати протягом усього життя дослідника. Саме тому слід визначати реальну мету та проводити таке дослідження методично, зважаючи на те, що хтось має продовжувати його в майбутньому.
Організація пошукового процесу
Генеалогічне дослідження — захоплива справа, розпочинаючи яку дослідник здебільшого навіть не уявляє, з якими несподіванками та історичними відкриттями він може зіткнутися. Водночас уже за кілька років активної пошукової роботи зібрана інформація може перевищити можливості однієї людини орієнтування в ній. Щоб запобігти цьому, генеалогічне дослідження доцільно розподілити на такі умовні етапи збору інформації:
- спілкування з родичами
- пошук в інтернет-просторі
- робота в бібліотеках
- дослідження в архівах.
Кожен із цих етапів передбачає певний інструментарій, який дослідник опановує, а потім застосовує протягом усього дослідження. Наприклад, опитування родичів зазвичай пронизує весь пошуковий період.
Окрім того, на кожному етапі роботи з інформацією дослідникові слід розв’язувати такі завдання:
- збирання
- систематизування
- репрезентування.
Розглянемо детальніше кожен з етапів генеалогічного дослідження, ураховуючи поставлені завдання.
Старт генеалогічного дослідження: започатковуємо архів
Дорослі завжди вдячні тим, хто дає їм можливість «повернутися» у минуле, відчути себе молодими або навіть зовсім маленькими: пригадати «героїчне» дитинство, «бойову» юність тощо. Представники старшого покоління замріяно, з іронією, а інколи — сварливо, однак залюбки пригадують свої родини, попередні місця проживання, помешкання. Саме тому початковий етап генеалогічного дослідження виконує об’єднувальну функцію для кількох поколінь роду.
Зазвичай люди недооцінюють важливість знань про своє генеалогічне дерево, вважаючи, що пам’ять про два-три покоління є доволі поверховою, а тому — не варта уваги. Це пов’язано з тим, що знання родоводу лише до прадіда вважають нормою у східноєвропейському культурному просторі. Через це небагато родин зберігають історичні документи кінця ХІХ століття — початку ХХ століття, що дають змогу заглибитися у походження їхніх сімей.
Водночас ретельність фіксування історичних даних навіть про 2-3 покоління прямих предків та родичів безпосередньо впливає на подальше дослідження родоводу, а саме його темп.
Створюємо картку особи
Опитування родичів слід записувати на диктофон, щоб потім зберегти цей запис в електронному вигляді, зафіксувавши в його назві дату розмови. Проводити опитування варто, слідуючи за логікою опитуваного, однак принагідно ставити йому запитання, відповіді на які дадуть змогу з’ясувати такі відомості про пращура:
- ім’я і прізвище
- імена і прізвища батьків
- дата і місце народження
- здобута освіта і фах
- місця роботи, посади, нагороди
- участь у важливих історичних подіях, бойових діях, громадська й адміністративна діяльність, членство в політичних організаціях і рухах тощо
- писемна спадщина — видані публікації, спогади, щоденники, листування, невидані рукописи
- захоплення
- кількість шлюбів, особи дружин/чоловіків, їхні біографічні дані
- імена і прізвища дітей, дати і місця народжень, послідовність
- причина, дата і місце смерті та поховання.
Звісно, іноді під час однієї розмови складно з’ясувати всю цю інформацію, тому здебільшого її потрібно уточнювати, щоб на основі цих даних укласти індивідуальні картки для кожного родича. Окрім того, варто тактовно попросити в них копії свідоцтв про народження, шлюб, смерть та інших документів, а також скопіювати фотографії з сімейного архіву. Вони разом із родинними спогадами не лише «оживляють» картину минулого, а й дають змогу досліднику на першому етапі дослідження накопичити інформаційну базу. Адже, рухаючись у глиб століть, відшукати зображення пращурів і їхні життєві спогади буде все складніше.
Ключ до пошуків на наступних етапах дослідження — це фіксування даних про місце проживання, соціальний статус і віросповідання пращурів. Зазвичай спогади, документи, фотографії може надати як близька, так і далека рідня дослідника, однак пошук і опитування її представників часто триває роками.
Після систематизації даних у вигляді карток осіб, слід одразу подбати про систематичне зберігання інформації. Для цього досліднику варто започаткувати архів, у якому він зберігатиме:
- особові папки — із карткою особи, копіями її документів і фотографій
- диктофонні записи розмов — на кількох продубльованих електронних носіях
- нотатки, особисте листування, спогади тощо.
Такий паперово-електронний архів можна зберігати в коробці чи шафі. Для зручності використання слід створити його електронний аналог, яким дослідник може користуватися під час пошуків, упорядкування й аналізування даних. Дві версії архіву гарантують збереження інформації у разі непередбачуваних ситуацій на кшталт механічного чи вірусного пошкодження електронної версії архіву, знищення паперових копій документів через пожежу тощо.
Укладаємо генеалогічну таблицю
Генеалогічні таблиці є важливим репрезентативним елементом, який слід використовувати вже на першому етапі дослідження родоводу. Адже вони стають приводом для наступних зустрічей із родичами та дають змогу загострити увагу останніх на даних, яких бракує.
На першому етапі дослідження укладають генеалогічні таблиці, у яких уміщують такі основні дані пращурів: імена і прізвища; дати і місця народження, шлюбу, смерті, поховання; інформація про дружин/чоловіків; зв’язок із предками і нащадками. Для цього застосовують умовні позначки, наприклад: * — народження, × — шлюб, † — смерть. Зазвичай до перших укладених таблиць вносять дані про кількох родичів.
Виокремлюють такі типи генеалогічних таблиць, що містять дані про:
- нащадків однієї особи
- предків однієї особи.
Генеалогічна таблиця, що містить дані про нащадків, може мати повний (дані про всіх нащадків — синів і доньок) або короткий варіанти (відомості лише про нащадків — синів, онуків тощо — носіїв прізвища). Приклад першої укладеної генеалогічної таблиці нащадків подано в Додатку.
«Як підготувати батьків та першокласника до школи»
Продовжуємо дослідження родоводу
Коли перший етап генеалогічного дослідження проведено — дослідник створив архів і систематизував дані, він може продовжити пошукову роботу, використовуючи такі ресурси:
- інтернет-простору
- бібліотек
- архівів.
Розглянемо їх детальніше.
Ресурси інтернет-простору
Дані, отримані під час спілкування з родичами, можна доповнювати і розширювати завдяки можливостям мережі інтернет. Адже значна її частина — це бази даних, бібліотеки й архіви. Завдяки стрімкому інформаційному розвиткові пошукова діяльність в інтернет-просторі стає постійним джерелом отримання нових генеалогічних даних.
У мережі інтернет створюють дедалі більше спеціальних тематичних баз. Загиблим і нагородженим воякам Робітничо-селянської червоної армії часів Другої світової війни присвячено портали www.obd-memorial.ru та www.podvignaroda.mil.ru. На них розміщені відскановані копії документів з російських архівів, особові картки в’язнів нацистських концтаборів, томи «Книги пам’яті», видані в різних країнах, а також інша відповідна література. Окрім того, існують мережеві бази даних, де зібрана інформація про жертв репресій — розстріляних та засуджених до покарання в радянських концтаборах (www.reabit.org.ua). Церковні та генеалогічні інтернет-спільноти також створюють відповідні ресурси, як-от: www.familysearch.org, www.geneteka.genealodzy.pl, зокрема на www.familysearch.org/search/collection/1503045 представлено базу даних про акти хрещення, вінчання і поховання православних мешканців Київської губернії середини ХІХ століття.
Окрім того, у пошуковій діяльності стануть у пригоді популярні зараз соціальні мережі, в яких реєструються мільйони людей різних поколінь із різних країн. Тож соціальні мережі дають змогу відшукати далеких родичів, провести їхнє опитування тощо.
Також досліднику варто вступати в інтернет-спільноти, об’єднані генеалогічними пошуками. В українському сегменті мережі це, наприклад, www.forum.genoua.name. Окрім того, дані, отримані з інтернету, дадуть змогу розпочати вивчення значення і походження родових прізвищ.
Окремим напрямом досліджень в інтернеті є краєзнавчі публікації та дані про населені пункти, із якими пов’язана історія роду. Такі публікації іноді викладають в мережі повністю, а іноді лише згадують про них. Останнє дає можливість розпочати пошуки паперових версій краєзнавчих досліджень, щоб відтворити соціально-історичне тло певної місцевості.
Дослідник, використовуючи інтернет-ресурси, має усвідомлювати, що знайдені ним дані через певний час і з різних причин можуть зникнути. Тому таку пошукову діяльність слід поєднувати із систематизацією даних. Ідеться про доповнення особистих карток і створення нових, копіювання та зберігання на власних електронних носіях документів, статей, книжок, а також створення їхніх резервних копій для паперово-електронного архіву та сортування даних за тематичними папками.
Під час генеалогічного дослідження варто обов’язково пам’ятати про авторські права на зібрані дані. Тобто під час використання цієї інформації — цитування, переказування тощо — слід вказувати автора і назву публікації, фотографії, малюнку тощо, а також посилання на інтернет-ресурс, на якому розміщені ці дані.
Спілкування з родичами та однодумцями за допомогою інтернет-сервісів потребує належного рівня презентації генеалогічного дослідження. Для цього розроблені спеціальні генеалогічні конструктори — віртуальні таблиці-бази родоводу, що дають змогу розмістити в мережі дані з генеалогічних таблиць, доповнити їх фотографіями та іншими даними, а основне — постійно оновлювати викладену інформацію. Наприклад, міжнародним конструктором-базою є www.myheritage.com, а українським — uk.rodovid.org/wk/ Багатомовне_генеалогічне_дерево.
Деякі генеалогічні конструктори мають функцію створення локальної соціальної мережі для родичів, що не лише сприяє спілкуванню, але й автоматично шукає в міжнародних базах невідомих дослідникові родичів. Для цього треба зробити два варіанти своєї сторінки, заповнивши один кириличними літерами, а інший — латинськими. У такому разі можна знайти родичів у інших країнах — нащадків емігрантів, які мають спільне з дослідником походження і зацікавлені в обміні даними, поновленні родинних контактів тощо.
Одним із напрямів генеалогічних досліджень, що стрімко розвивається завдяки мережі інтернет, є генетичний аналіз. Він дає змогу знайти спільних пращурів у різних історичних періодах: у Середньовіччі, за доби античності тощо. Окрім того, дослідник може об’єднати свій родовід із іншими родами, усвідомити себе генетичною частиною народу. Основне в генетичних дослідження те, що їхні результати цілком об’єктивні. Адже їх неможливо підробити на відміну від історичних документів.
Найбільш поширеними і доступними є генетичні дослідження в американських лабораторіях. Ціна такого аналізу залежить від виду тесту і його деталізації, а мінімальна вартість — 50 доларів США. Діє значна кількість інтернет-спільнот, які об’єднують людей, зацікавлених у генетичній генеалогії, зокрема, у соціальній мережі Facebook за адресою www.facebook.com/groups/UkrainianDNA/?fref=ts функціонує «Ukrainian DNA Genealogy» — «Український ДНК-родовід».
Наразі завдяки генетичним дослідженням людина може дізнатися про своїх далеких пращурів, які жили за часів скіфів чи Римської імперії. У перспективі генетичні дослідження дадуть змогу фіксувати спорідненість по чоловічій лінії на рівні XV–XVII століть, а відповідно і пов’язати ці дані з дослідженнями традиційної генеалогії, яка спирається на спогади й архівні документи. Однак уже нині можна отримати генетичні дослідження, які фіксують спорідненість особи у межах 4-5 поколінь. Оскільки результати генетичних досліджень пропонують у вигляді карт, схем і таблиць, їх можна використати для презентації свого генеалогічного дослідження.
Ресурси бібліотек
Нині в мережі інтернет існують електронні бібліотеки. Однак значна кількість важливих для генеалогічних досліджень книг, брошур і періодичних видань не мають електронного відповідника. Для ознайомлення з такими публікаціями варто звертатися до місцевих бібліотек.
Найбільші фонди наукової літератури та періодичних видань в Україні зберігаються в наукових бібліотеках та обласних універсальних наукових бібліотеках. До перших належать, наприклад, у Києві — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Державна історична бібліотека; у Львові — Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника тощо. Систематизація матеріалів, знайдених у бібліотеках, подібна до описаної вище.
Із пошуковою діяльністю в бібліотеках пов’язана також відповідна репрезентація. Адже певна частина суспільства, особливо люди старшого покоління, звикли користуватися саме бібліотеками, а не інтернетом. Тому досліднику, спираючись на його доробок і досвід презентації результатів генеалогічного дослідження перед родичами та в інтернет-спільнотах, варто запропонувати бібліотеці розмістити підготовлену ним виставку або стендову інформацію про історію певного населеного пункту та пов’язаного з ним роду. Це може бути як один, так і кілька ватманів із текстами, таблицями, зображеннями тощо. Також на цю тему можна написати статті та запропонувати опублікувати їх місцевим періодичним виданням. У будь-якому разі досліднику слід залишити свої координати, щоб особи, зацікавлені його дослідженням, могли звернутися до нього, познайомитися і поділитися своїми спогадами, матеріалами чи навіть долучитися до пошукової роботи.
Ресурси архівів
Пошукова діяльність в архівах — вершина генеалогічного дослідження, адже вимагає тривалої підготовки, накопичення відповідних знань і досвіду. Читальні зали архівів є місцем досліджень насамперед для науковців, тому вимоги до роботи в них значно суворіші, ніж у читальних залах бібліотек. Порушення правил роботи в архіві може призвести до заборони продовжувати генеалогічне дослідження не лише в цій установі, а й в усіх архівах України.
У нашій державі існує така структура державних архівів:
- центральні державні архіви
- державні архіви областей, Автономної Республіки Крим та міст Київ і Севастополь
- архівні відділи районних адміністрацій та виконкомів міст обласного підпорядкування.
Окрім того, існують галузеві архіви й архіви установ і підприємств.
У центральних державних архівах зберігають документи відповідно до їх профілю. Фонди державних архівів обмежені періодом з кінця XVIII століття і до сучасності, а в архівних відділах зберігають документи лише повоєнного часу.
Саме архіви містять найважливіші генеалогічні джерела, зокрема:
- метричні книги
- сповідні розписи
- ревізькі сказки.
Метричні книги вели при православних церквах, католицьких костелах, лютеранських кірхах, синагогах тощо. Кожен запис у них завіряли. Зазвичай до метричних книг записували акти хрещення, вінчання та поховання парафіян. Ведення метричних книг представниками різних віросповідань мало відмінності.
У метричних книгах православних церков зазвичай зазначено по батькові кожного парафіянина, тобто стандартний запис про хрещення дає інформацію про три покоління: ім’я новонародженого, імена та по батькові його батьків. У метричних книгах католицьких храмів записів по батькові батьків новонародженого немає. Однак у них вказували дівоче прізвище матері.
Записи у метричних книгах костелів, храмів і синагог на території України почали робити російською мовою лише з середини ХІХ століття. Більш ранні записи у католицьких храмах зроблені латиною чи польською мовою; у лютеранських храмах — німецькою, а в юдейських синагогах — на ідиші. Тож під час генеалогічного дослідження, зокрема роботи з архівними матеріалами, у пригоді стане знання іноземних мов.
Сповідні розписи — введені на території Російської імперії в ХVI столітті, ці документи містять повний список парафіян із відмітками про причини їхньої відсутності на сповіді, а також інформацію про повний склад сім’ї із зазначенням віку кожного її члена та родинними зв’язками. Сповідні розписи складали щороку й укладали за соціальним статусом парафіян. Ці документи стали четвертою частиною метричних книг. На території України сповідні розписи збереглися переважно з кінця ХVІІI століття до початку ХХ століття.
Ревізькі сказки — перепис населення з фіскальною метою, уперше проведений Петром І. Дані в цих документах представлені за соціальними групами населеного пункту та володіння. Наприклад, на лівобережній Україні ревізькі сказки велися з 1782 року. У цілому такі переписи проводили у 1782, 1795, 1811, 1834, 1850 та 1858 роках. Наприклад, архів Вінницької області зберігає ревізькі сказки за 1795 рік. Із 1811 року в цих документах почали зазначати переміщення населення, що стає у пригоді під час генеалогічних пошуків.
Дослідження архівних документів потребує певного досвіду, адже вони зазнали впливу часу, написані різними почерками, а іноді — навіть пером. Тому насамперед досліднику варто обмежитися замовленням лише 1-2 справ. Для їх прочитання потрібні години, а може навіть дні чи тижні. Однак такі зусилля не даремні: згодом швидкість і якість читання архівних документів зростає.
Тож пошукова діяльність в архівах дає змогу заповнювати «білі плями», які утворилися на перших етапах генеалогічного дослідження.
Отже, дослідникові свого роду не варто обмежуватися заповненням порожніх рядків в особових картках і генеалогічних таблицях. Слід укласти поколінний розпис, у якому систематизувати всі дані про рід. Поколінний розпис складається з біографічних даних про всіх відомих членів цього роду, а кожне твердження у ньому супроводжують посилання на записані спогади, літературні джерела чи архівні документи.
Додавши до поколінного розпису вступне слово та доповнивши його ілюстраціями — фотографіями членів роду, їхніх помешкань, місць проживання тощо, дослідник може створити брошуру чи книгу, подати цей матеріал до друку. Така публікація збереже його доробок і пам’ять про пращурів, а т акож стане містком порозуміння між поколіннями.
Додаток
Приклад першої генеалогічної таблиці
Чарнецькі (Чернецькі) з Пріорки і Куренівки
(Уклав Євген Чернецький)
