У дошкільних закладах жінки складають ледь не 100% педагогічного складу. Схожа статистика і серед учителів початкової освіти.
Статистичний аналіз відкритих даних ЄДРПОУ «Жінки та чоловіки на керівних посадах в Україні» показує, що освіта — єдина галузь, де більшість керівних посад обіймають жінки (69%). Це видно з розподілу керівників і ФОП за статтю в межах кожної секції КВЕД в освіті:
- чол. — 17 128 осіб
- жін. — 39 034 осіб.
Скачайте листівку до свята
У закладах освіти частка жінок-керівників зменшується з віком учнів — жінки є керівниками:
- у 98% випадках для дошкільної освіти
- у 87% — для початкової освіти
- у 68% — для середньої освіти.
Зіставлення чоловік/жінка
на керівних посадах в освіті
Статистика за рівнями та галузями освіти
Причому фемінізація освіти не лише в Україні. В більшості країн Європи вихователями закладів дошкільної освіти є саме жінки.
Дослідники з ґендерних питань фемінізацію освіти часто пов’язують з її «матеріальною непрестижністю» для чоловіків. Але донедавна освіта мала переважно чоловіче обличчя. Звісно ґендерна нерівність у професійній діяльності до ХХ століття існувала не лише в педагогіці. Жінки не здобували професійну освіту взагалі. Тривалий час більшість жінок була взагалі неграмотною.
Історичний аспект жіночої освіти
У стародавньому та середньовічному світі Європи жінки були позбавлені можливості здобувати освіту. Дещо інше становище у Київській Русі, де Ярослав Мудрий запровадив жіноче навчання, хоч навчали у жіночих школах лише дівчат із князівських сімей. Основною метою цього навчання було виховання жінок, які могли б гідно представляти державу в династичних шлюбах з Європейськими можновладцями.
Більшої уваги жіночій освіті приділяли в епоху Відродження. Проте думки про важливість жіночої освіти були поодинокими — їх озвучували окремі прогресивні чоловіки, зазвичай філософи.
У XVII столітті в Європі з’явилися перші приватні пансіони для дівчат, де навчали гарним манерам, мистецтвам і мовам. Наприкінці XIX століття у європейських країнах запровадили загальний всеобуч та вирішили ґендерне питання на користь рівноправної освіти для жінок і чоловіків.
Жіноча освіта на теренах Російської імперії починається з відкриття в Петербурзі інституту шляхетних дівчат за часів Катерини ІІ, а згодом — і жіночих училищ у російських та українських провінційних містах.
Вищу освіту жінка могла отримувати вже з 1860 року, але тільки як вільна слухачка.
Роль Костянтина Ушинського
Суттєвий вплив на формування ґендерної рівності у педагогічних колективах ХІХ століття справив відомий педагог Костянтин Ушинський, який сам певний час працював інспектором Смольного інституту шляхетних дівчат. Ушинський обстоював достатньо феміністичні позиції про те, що жінки в педагогіці можуть працювати так само ефективно, як і чоловіки, особливо з маленькими дітьми.
Учений засуджував заборону жінкам займатись учителюванням. Сам Костянтин Ушинський під час роботи в Смольному інституті відкрив педагогічний клас для дівчат. Він наполягав на тому, що:
- жінки мають однакові з чоловіками здібності для вчительської праці
- жіночу педагогічну працю слід оплачувати на рівних умовах.
Проте в ХІХ столітті жінка-педагог була ще рідкісним явищем.
Видатні жінки-педагоги
Згадаймо про українських видатних жінок, які в епоху культурних, мовних та ґендерних обмежень стали видатними майстрами народної педагогіки.
Христина Алчевська
(1841–1920)
Парадокс Христини Алчевської в тому, що, ставши згодом видатним педагогом, сама вона класичної освіти не мала. Самотужки здобувши освіту та маючи потяг до педагогіки, у дорослому віці склала іспит на право викладати.
Христина Алчевська була дружиною відомого харківського промисловця, банкіра, власника торгівельного будинку та багатьох металургійних підприємств. Вона мала чотирьох дітей, проте більшість свого часу приділяла навчанню жінок грамоті. Можливо, ця місія, яку вона обрала, була зумовлена саме несправедливою ситуацією з її дитинства, коли вона була позбавлена можливості вчитися.
У 1860-х роках Х. Алчевська заснувала приватну безплатну недільну школу в Харкові, де навчалися дівчата й жінки. Майже 10 років уроки проходили вдома у Алчевської. Лише потім для школи збудували приміщення. Згодом у цій школі викладало понад 100 учителів, працюючи на громадських засадах. У цьому закладі в різний час здобули освіту майже 17 тисяч жінок.
Харківська жіноча школа була навчальним закладом, який давав освіту значно ширшу, ніж звичайна недільна школа. Велику увагу приділяли жіночому вихованню та врахуванню індивідуальних якостей кожної учениці.
Школа Алчевської була також своєрідним методичним центром початкової освіти дорослого населення. Її модель наслідували в багатьох регіонах Російської імперії. Педагоги школи під керівництвом Алчевської створювали методичні посібники. Один із таких посібників з педагогіки 1898 року відзначили на Паризькій всесвітній виставці.
Софія Русова
(1856–1940)
Софія Русова є всесвітньо відомим педагогом-новатором та письменницею. Дивовижне те, що, хоча батьки Русової були іноземцями (вона мала шведсько-французьке коріння), головними її педагогічними ідеями були:
- виховання в дусі українських народних традицій
- навчання рідною мовою.
Русова ненавиділа формальну дисципліну і з задоволенням гралася з дітьми, вбачаючи в цьому основний метод виховання дошкільників. Також вона вважала, що ручна праця й мистецтво у шкільному навчанні такі ж важливі, як наукові предмети.
Софія у 15-річному віці, разом із сестрою, відкрила перший дитсадок в Україні, розрахований на 20 дітей. Удень в ньому відбувалося навчання, а ввечері кімнати закладу використовували як культурний майданчик для зібрань учасників національного руху.
Русова мала активну громадянську позицію, в її біографії був і арешт, і ув’язнення за національні ідеї. Із чоловіком, який часто переїжджав по роботі, вона багато подорожувала. У нових містах брала участь у відкритті дитячих садків та шкіл. «Маленька, худенька, мила, добра, ділова» — так описували її сучасники.
На схилі років Русова працювала викладачем педагогіки в Жіночому інституті у Києві, який готував працівників дошкільних закладів. Під час буремних подій 1917–1920 pоків Софія Русова очолювала відділ позашкільної освіти та дошкільного виховання при Міністерстві освіти Української Республіки. Після утвердження більшовизму емігрувала в Чехословаччину, де продовжила наукову та педагогічну діяльність.
Педагогічна праця для жінки в наші дні є звичайною справою. А ще півтора століття тому це явище зовсім небуденне: працювати педагогом було привілеєм та особистісним подвигом.
За матеріалами Ганни Колесової,
психолога, м. Славутич Київської обл.
