Ставлення до себе в дитини формується з перших місяців життя. Воно відображає ставлення дорослих, яке зазвичай будується на абсолютній любові: для батьків і близьких малюк залишається найкращим попри всі клопоти. На основі такої оцінки дитина відчуває потрібність і самоцінність.
Що робить педагог у групі Монтессорі
Як дорослі оцінюють діяльність дитини
У ранньому віці відбуваються помітні зміни у ставленні дитини до себе, що свідчить про новий рівень формування її особистості.
Дедалі більше уваги дитини привертає результат власної діяльності. А мірилом успіхів і невдач у ній стає для дитини оцінка дорослого.
Поступово, оволодіваючи предметними діями, дитина починає відчувати необхідність у їх оцінюванні дорослим. На фоні позитивного ставлення до малюка дорослий звертає увагу дитини на об’єктивний результат її дій:
- схвалює в разі успіху
- помічає та засуджує неправильні дії
- просить їх виправити.
Під впливом таких оцінок у малюка формується оцінка своєї діяльності, що не завжди є позитивною.
Виникає протиріччя: абсолютно позитивне ставлення до себе, яке домінує в дитини, часто вступає у суперечність з критикою з боку дорослого. Дитині складно з тим, що зіштовхуються два види ставлення дорослого до неї:
- ціннісне — особистісне безумовне прийняття
- оцінне — визначення дорослими цінності дитини залежно від досягнення нею конкретної позаособистісної мети.
Практичні рекомендації, щоб швидко опанувати тонкощі організації роботи педагогів над освітніми стартапами вдитячому садку.
Обидва види ставлення виявляють до дитини ті самі особи — її батьки.
Спочатку дитина приймає оцінку дорослими своїх дій на себе, що обумовлює її яскраві афективні — емоційно загострені — реакції на критику чи осуд. Поява конкретної самооцінки пов’язана з тим, що дитина починає відокремлювати ставлення до себе як до особистості від ставлення до своїх конкретних дій. Це дає змогу пом’якшити афективну напруженість сприймання нею оцінок дорослого, адекватно ставитися до зауважень, перебудовуючи свою діяльність для досягнення бажаного й схвалюваного дорослими результату.
Із віком малюк почувається дедалі компетентнішим у предметній діяльності і прагне бути самостійним, незалежним від дорослого. Тенденція до самостійності, прагнення діяти без допомоги дорослих, самостійно долати труднощі навіть у ще не доступних сферах знаходить своє відображення у словах дитини «Я сам!».
Читайте також
Гордість за досягнення — головне особистісне новоутворення раннього віку
У дитини віком від двох з половиною до трьох років проявляються своєрідні ознаки, в яких перетинаються лінії ставлення до себе, дорослого і світу загалом (за Тетяною Гуськовою):
- прагнення досягнути результату в діяльності, пошук необхідного способу розв’язання практичного завдання
- бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення яких досягнення втрачають для малюка значну частку своєї цінності
- загострене почуття власної гідності, що виражається в підвищеній вразливості й чутливості дитини до ставлення дорослого.
Це симптомокомплекс «гордість за досягнення», що є головним особистісним новоутворенням раннього віку.
Він обумовлює кризові прояви наприкінці раннього віку. Вони пов’язані із загостренням чутливості дитини до успіхів та невдач у власній самостійній діяльності й до оцінок з боку дорослих, що проявляється в афективних формах поведінки.
Топ-5 статей
Як реагувати на дитячу допитливість
Інколи дитина пізнає світ у власний своєрідний спосіб, що може викликати в батьків не лише здивування й усмішку, а й переляк, тамування подиху і завмирання серця. Дитяча активність і допитливість, звісно, завдає чимало клопоту дорослим. А з огляду на те що батьки неабияк турбуються про здоров’я і безпеку малюка, більшість проявів його допитливості зазвичай зустрічає опір і заборони з їхнього боку.
Червоною ниткою через весь період раннього дитинства проходить таке протиріччя: активна й сповнена сил дитина захоплено сприймає свої нові можливості, що природно для її нормального розвитку. Але під час взаємодії зі світом вона зустрічається з перешкодами, зокрема з тим, що дорослі всіляко намагаються обмежити реалізацію її можливостей. Розглянемо, як же дорослим варто реагувати на прояви дитячої допитливості та прагнення дитини випробовувати свої можливості, коло яких постійно розширюється.
Давайте змогу пізнавати й отримувати новий досвід
Діючи з предметами, дитина реалізує активну позицію в цьому світі та свої головні життєві інтереси. Якщо хтось забороняє дитині діяти, то позбавляє її змоги мислити, переживати, прагнути, а отже — повноцінно жити. До того ж перетворює активного, допитливого, діяльного і життєрадісного малюка на нудного, збайдужілого скиглія. Невдовзі дитина може виражати своє розчарування світом вибуховими нападами гніву.
Навіть наймолодші за віком діти не бажають завжди перебувати в манежі. Дозволяйте їм пізнавати й опановувати новий досвід. Завдання дорослого не в тому, щоб забрати в малюка всі небезпечні й заборонені предмети, а в тому, щоб організувати його активність, спрямувати її в потрібне русло та стати активним партнером маленького діяча у його непростій справі — пізнанні навколишнього світу.
Важливо, щоб усі резерви цього віку реалізувалися. Пам’ятайте, що кожний віковий етап має свою цінність, і лише оптимальне використання всіх тих можливостей, які він надає, забезпечує повноцінний розвиток психіки дитини і становлення її особистості.
Як впоратися з емоційними складнощами: поради
Навчайте бути активним
Активність дитини має безпосередній вплив на її психічний розвиток. Навчайте дитину бути активною, відносно самостійно отримувати цікаву їй інформацію.
Перешкоджати цьому можуть:
- відсутність умов для активної діяльності дитини
- обмеження її сенсорних вражень
- брак адекватної інформації.
Усе це призводить до зниження збудливості та сприйнятливості дитини, що, своєю чергою, може спричинити її відставання у розвитку.
Завдання, які постійно виникають у житті дитини, стосуються не лише предметної діяльності. Знайти спосіб поведінки, щоб досягти бажаного і побудувати добрі стосунки з оточенням, — також дуже важливо. Тож головними компонентами активності дитини є її потреба в пізнанні, свобода у виборі способів дій, схвалення дій дорослими.
Створіть комфортну атмосферу вдома
Батькам зовсім не обов’язково робити щось особливе, щоб сприяти оптимальному розвитку дитини. Для початку головне — створити гармонійні стосунки між подружжям — чоловіком і дружиною — та приємну, комфортну атмосферу вдома. Адже «вірус» під назвою «знервованість» мами чи тата є більш руйнівним і сильнішим для дитини, аніж застуда.
Спілкуйтеся з дітьми якомога більше
Жодна нестача часу або втома після робочого дня не мають заважати батькам якнайбільше спілкуватися зі своїми дітьми. Особливо в перші три роки життя малюків — надзвичайно важливий і відповідальний етап, який здебільшого визначає подальший розвиток особистості. Якими будуть три роки для дитини — цілком залежить від близьких їй дорослих.
Самоставлення — важливий чинник розвитку дитини. Аби воно сформувалося адекватним, батьки та інші близькі малюку дорослі мають зайняти правильну позицію. Найголовніше — виявляти уважність до дитини, її дій, тактовно вказувати на помилки та спонукати до їх усунення. У такому разі дитина критично ставитиметься до себе та своєї діяльності, засвоюватиме лише найліпші зразки поведінки.
За матеріалом Тетяни Гурковської, психологаконсультанта
