Як допомогти дитині, яка тривожиться
Знайдіть спосіб раціонально відрегулювати свої емоції відповідно до травмівної події: концентруватися на диханні, використовувати техніки медитації та релаксації, рвати папір, кричати, стрибати чи присідати, малювати. Адже від вашого емоційного стану прямо залежить емоційний стан ваших дітей.
Не працюйте понаднормово. «Утеча в роботу» не поліпшить ситуацію. Якщо перебуваєте в безпечній зоні, не беріться за масштабні проєкти, не працюйте у вихідні дні, зокрема, якщо раніше такого не практикували. Якщо зіткнулися з фінансовими проблемами й вимушені працювати додатково, ефективно організуйте взаємодію з дитиною.
Не вичерпуйте усі свої сили та контролюйте в себе почуття провини. Переживаючи кризові події, людина зосереджується на певній діяльності: стає членом волонтерських організацій, допомагає тим, хто також постраждав від воєнних дій тощо. Для людини у стресовому стані така діяльність має терапевтичний характер. У такий спосіб людина намагається зменшити почуття провини за те, що, на відміну від інших постраждалих, можливо, навіть близьких людей, вона залишилася живою й неушкодженою. Тож якщо ви відчуваєте провину, пам’ятайте, що ваш ступінь участі в тій чи тій діяльності має відповідати вашим можливостям. Інакше, ви швидко виснажетеся й самі потребуватимете допомоги.
Як розвивати самоаналіз та емоційний інтелект, встановлювати контакт з іншими учасниками?
Розповідайте дитині в доступній формі про свої почуття й про те, чому вони виникли. Це дає змогу скоротити відчуття дистанції між вами, а також позитивно впливає на формування емпатії в дитини.
Допомагайте дитині зрозуміти, чому в неї виникли ті чи ті емоції: «Плачеш, тому що сумно. Сумно тому, що відбується війна або загинула близька людина або друзі залишилися далеко». Залучайте до таких розмов інших членів родини. При цьому не заперечуйте факт втрати або зміни своєї поведінки.
Виокремлюйте якомога більше часу для взаємодії з дитиною, щоб мінімізувати негативний вплив вашої травми: обіймайтеся, робіть масажі, грайте в тактильні ігри. Спільне проведення часу важливе для дитини, зокрема, якщо вона відчуває брак спілкування. А для вас це може бути додатковою терапією. Не відгороджуйтеся від дитини, але не наполягайте на взаємодії, якщо дитина ховається, усамітнюється. Поговоріть із дитиною. Якщо з’ясуєте, що їй спокійніше на самоті, залиште її в спокої. Утім, не залишайте дитину без уваги: через 15—30 хв поцікавтеся ще раз, чи не бажає вона приєднатися до вас, щось разом поробити чи просто поспілкуватися.
Це важливо! Чому мама має дбати про себе
Через війну в Україні почастішали ситуації, коли родина втрачає когось із близьких, здебільшого чоловіків. Жінки переживають горе через загибель брата, батька, чоловіка. Це може «зламати» попри те, що в сім’ї є дитина, яка стимулює жити далі. На плечі самотніх матерів, окрім болісного тягаря втрати, лягає ще один — відповідальність за дитину та достаток родини.
Жінка накопичує емоції та не може їх висловити через брак часу та довірливих взаємин із близькими людьми. Це призводить до змін у самосвідомості. Жінка забороняє собі виражати емоції, зациклюється на всьому, що пов’язане з минулим життям до втрати близької людини. Жінка може стати жорсткою, черствою, замкнутою, бо вважає, що це захистить її від можливих травмівних ситуацій у майбутньому. Залежно від особистісних рис жінка може впадати у відкриту або приховану депресію. У такому разі жінка «застрягає» в травмі та, як наслідок, стає неспроможною адекватно існувати й раціонально виховувати дитину.
Якщо жінка не подолає посттравматичний стан, дитина також психологічно страждає. Що молодша дитина, то менше вона розуміє причини болю, сприймає лише те, що очевидне для неї, зокрема ставлення батьків до неї. Коли дитині приділяють мало уваги, не реагують на її прохання, мало усміхаються, можуть накричати чи поставити в куток, — це змушує її почуватися недостатньо хорошою, такою, «яку нема за що любити». Тим паче, що дитина не розуміє, у чому саме провинилася. Такі відчуття безпосередньо впливають на формування її особистості, психологічно травмують.
