В основі методики застосування серій сюжетних картин для розвитку зв’язного мовлення старших дошкільників — ідея доктора психологічних наук, професора Олени Смирнової, яка запропонувала урізноманітнити цей вид заняття п’ятьма різними способами подання дітям картин.
У серії картин передбачено послідовне розгортання сюжетної лінії, що дає змогу унаочнити композиційну структуру розповіді.
Способи подання картин
Доцільно використовувати такі способи подання картин дітям:
- на початку заняття відкрита лише перша картина, а інші — виставлені, але закриті (послідовне розглядання картин)
- на початку заняття вихователь відкриває першу та останню картини. Після фантазування про зміст проміжних картин діти послідовно розглядають решту та складають за ними розповіді
- вихователь показує дітям одразу всі картини серії, але в порушеній послідовності. Тож діти мають самостійно розмістити картини за логікою зображених подій. Далі заняття проводять за стандартною схемою — послідовне розглядання кожної картини за допомогою запитань вихователя та складання розповідей
- усі картини, крім останньої, подають закритими. У першій частині заняття вихователь нагадує дітям структуру розповіді, у якій обов’язково мають бути: початок, зав’язка, кульмінація. Відповідно до цієї структури дошкільники будують послідовну розповідь, фантазуючи над тим, що може бути зображено на перших картинах
- картини серії вихователь відкриває через одну. Цей спосіб може мати декілька варіантів залежно від того, які саме картини відкривають спочатку. Заняття проводять за усталеною схемою.
Майстер-клас для вихователів
Як реалізувати виховний потенціалу занять
Кожна із запропонованих серій картин має очевидний виховний потенціал. Щоб донести до дітей ключову ідею заняття, вихователю самому необхідно чітко сформулювати її у вигляді короткого правила і протягом заняття неодноразово робити на ній акцент. Спочатку самостійно, а потім — підводячи дітей до власних умовиводів. У такий спосіб педагог може реалізувати виховний потенціал заняття за допомогою різних методів і прийомів, як-от:
- полілог — проблемна бесіда
- звернення до досвіду дітей
- термінологічний аналіз ключового поняття — спільне розмірковування щодо його значення
- створення проблемної ситуації для спонукання дітей до здійснення вибору дій або оцінного судження
- лексичні вправи з метою актуалізації необхідного лексичного запасу тощо.
Продуктивність навчання та якість розповідання значно залежать від того, наскільки ефективно організовано процес сприймання.
Найефективнішим способом навчання розповідання є складання розповіді командами. Це не лише спосіб забезпечення високої мовленнєвої активності (на занятті активно працюють не менше 12–16 дітей), а й засіб розвитку зв’язності як однієї з характеристик мовлення та стимулювання творчих проявів дітей, адже жодна команда не повторює попередньої розповіді, а складає власну. Водночас можна використовувати й інші способи організації розповідання за змістом картин.
Взаємозв’язок серії картин і літературних творів
У серії сюжетних картин за змістом літературного твору перед дітьми постає візуалізована композиційна структура тексту (у широкому значенні цього слова):
- перша картина — початок, зав’язка
- наступні — представляють основну частину й розкривають зміст літературного твору, кульмінацію
- остання — закінчення, розв’язка.
Робота із серією картин дає змогу дошкільникам не лише сприймати сюжет літературного твору цілісно та окремі його аспекти, а й ліпше осмислити та оцінити характери і вчинки персонажів — унаочнення полегшує аналітичну роботу мозку.
Робота із серією картин має передувати ознайомленню дітей з літературним твором. Причому бажано, щоб між роботою з картинами і сприйманням тексту був певний проміжок часу, що запобігатиме прямому впливу роботи з картинами на сприймання дітьми літературного твору. Водночас серія картин може бути ілюстративним матеріалом у процесі читання літературного твору чи опорними сигналами для моделювання казкового сюжету.
Зміна способів організації діяльності від загальногрупових до парних чи роботи в малих підгрупах вносить певну динаміку в роботу, переводить центр уваги від педагога-майстра на самих учасників, дає змогу делегувати їм відповідальність та ініціативу, стимулює їхню внутрішню активність. Тож не ігноруйте це.
За матеріалом Наталі ГАВРИШ, професора кафедри дошкільної та початкової освіти
Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка,
головного наукового співробітника лабораторії дошкільного виховання
Інституту проблем виховання НАПН України, д-р пед. наук
ж. «Вихователь-методист дошкільного закладу»
