Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству уклали спільно Міністерство освіти і науки України та Міністерство молоді та спорту України на виконання Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 № 2229-VIII. Цей закон набрав чинності 07.01.2018 і визначає:
- організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству
- основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Методрекомендації можна використати у закладах освіти під час виховних заходів «Ні насильству!», «Стоп насильству!» тощо.
- Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству (додаток до листа МОН України від 18.05.2018 № 1/11-5480)
Зміст Методичних рекомендацій
Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству складають 5 розділів:
| Домашнє насильство:
|
| Насильство щодо дітей:
|
| Повноваження державних структур, установ та організацій, які надають допомогу постраждалим від домашнього насильства |
| Форми та методи надання допомоги постраждалим від домашнього насильства |
| Заходи щодо запобігання насильству та формування ненасильницьких моделей поведінки серед дітей та молоді:
|
З передмови до Методичних рекомендацій
Насильство є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. Зазвичай найбільше страждають від насильства жінки, діти та люди похилого віку.
Найпоширенішим і найбільш складним для протидії є домашнє насильство. Насильство в сім’ї або родині притаманне для багатьох держав, незважаючи на їх позитивні здобутки у законодавчій, політичній та практичній сферах.
У діяльність щодо припинення насильства необхідно залучати:
- працівників правоохоронної системи, органів опіки та піклування
- представників соціальної та педагогічної спільнот
- співробітників медичної і психологічної служб.
Та найчастіше зусилля на створення ефективної системи профілактики й припинення насильства щодо дітей, надання допомоги жертвам жорстокого поводження розбиваються через перешкоди, з-поміж яких:
- відомча обмеженість і міжвідомча роз’єднаність
- суб’єктивізм у виборі недержавних організацій для співпраці
- відсутність єдиних методичних і системних підходів в організації профілактичної роботи
- ігнорування профілактичної спрямованості в роботі з дітьми і сім’єю
- відсутність законодавчих норм і правозастосовної практики щодо захисту і реабілітації жертв.
Окрім того, ці перешкоди підсилюють такі чинники, як:
- правова неписемність і недовіра населення до правоохоронних органів
- низькі матеріальні статками, що не дозволяють звертатися за кваліфікованою юридичною допомогою
- несформованість у педагогічних, поліцейських, соціальних, медичних працівників навичок спілкування з жертвою, що веде до приховування або замовчування фактів насильства
- відсутність ефективної та доцільно організованої реабілітаційної системи.
Методичні рекомендації щодо формування у дітей та молоді нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, усвідомлення насильства як порушення прав людини адресовані усім фахівцям, які працюють з дітьми та молоддю.
